Зіткнення старого й нового (по драмі А. Н. Островського “Гроза”)

Відкривається завіса. Погляду глядача представляється високий берег Волги, міський сад, що гуляють жителі чарівного містечка Калинова. Краса пейзажу вызы-вает поетичний захват Кулигина й дивно гар-монирует із привільною російською народною піснею. Не-Спішно тече розмова міських обивателів, у кото-ром уже злегка відкривається схована від посторон-його погляду життя Калинова. Талановитий механік-самоучка Кулигин називає його вдачі “жорстокими”.

У чому ж він бачить прояв цього? Насамперед, у тій духовній злиденності й гру-бости, які

панують у міщанському середовищі. Причина пре-до діла ясна – залежність від влади грошей, сосредото-ченных у руках багатого купецтва. Але, продовжуючи оповідання про вдачі Калинова, Кул шин аж ніяк не идеали-зирует взаємини усередині купецького стану, що, за його словами, підриває торгівлю друг у друга, пише “злісні кляузи”. Єдиний утворений-ный людина Калинова звертає увагу па одну не-маловажну деталь, що виразно проступає в забав-ном оповіданні про те, як Дикої пояснювався з городні-чим із приводу скарги мужиків

Згадаємо гоголевско-го “Ревізора”, у якому купці й пискнути не сміли при градоначальнике,

а покірно мирилися зі сто тираній і нескінченних поборів. В “Грозі” же у відповідь на за-мечание головної особи міста про його нечесний поступ-ке Дикої тільки поблажливо поплескує предста-вителя влади по плечу, навіть не вважаючи потрібним оправ-дываться. Виходить, гроші й влада стали тут синони-мами. Тому немає ніякої управи на Дикого, котрий здатний принизити все місто. Купець самодурствує, по-тому що не зустрічає опору й упевнений у своїй безкарності

Цей герой зі своєю брутальністю, жад-ностью й неуцтвом персоніфікує основні риси калиновского “темного царства”. Причому сто злість і роздратування особливе зростають у тих випадках, коли Мова йде або про гроші, які потрібно повернути, або про щось недоступному його розумінню. Тому він так лає племінника Бориса, тому що один вид його напомина-ет про спадщину, що за заповітом потрібно розділити з ним. Тому він так накидається на Кулигина, пы-тающегося пояснити йому принцип дії громоот-вода. Дикого обурює подання про грозу як про електричні розряди

Він, як і всі калиновцы, убеж-ден у тім, що гроза посилає людям у нагадування про відповідальність за їхні вчинки. Це не просто неві-жество й марновірство, це народна міфологія, що передається з покоління в покоління, перед якою умол-кает мова логічного розуму. Виходить, навіть у буйному, некерованому самодурі Дикому живе ця моральний-ная істина, змушуючи його всенародно кланятися в ноги мужикові, якого він вилаяв під час поста. Якщо в Дикого трапляються приступи каяття, то ще більш релігійн і благочестивої здається спочатку багата купецька вдова Марфа Ігнатіївна Кабанова.

На відміну від Дикого, вона ніколи не підвищить голоси, не буде кидатися на людей, як ланцюговий собака. Але дес-потизм її натури зовсім не є таємницею для розжарюй-повцев. Ще до появи на сцені цієї героїні ми чуємо хльосткі й влучні репліки городян у неї адреса

“Ханжа, пан. Жебраків обділяє, а домашніх заїла з-всім”, – говорить про неї Кулигин Борисові. І перша ж зустріч із Кабанихой переконує нас у правильності цієї характеристики. Її самодурство обмежене сферою сім’ї, що вона безжалісно тиранить

Мати искале-чила власного сина, перетворивши його в жалюгідного, без-вільної людини, що тільки й робить, що оправ-дывается перед нею за неіснуючі гріхи. Жесто-Кая, деспотична Кабаниха перетворила в пекло життя сво-їхніх дітей і невістки, постійно переводячи їхніми докорами, скаргами й підозрами. Тому її дочка Варвара змушена жити за принципом “роби що хочеш, аби тільки шито так крите було”.

Тому не можуть бути счаст-ливы Тихін і Катерина. Таке почуття, як любов, не-сумісне для Катерины з осоружними стінами каба-новского будинку, з його гнітючою задушливою атмосферою. Ка-Баниха із завидною завзятістю відстоює стародавні звичаї й обряди. Як досвідчений режисер, организовы-вает вона сцену проводів Тихона, відводячи Катерине роль мовчазного статиста

Смішне й жалюгідне видовище перед-ставляет Тихін, коли, запинаючись і бентежачись, произно-сит під диктування матері повчання дружині. Після від’їзду сина Марфа Ігнатіївна висловлює невдоволення тим, що її невістка, провівши чоловіка, не вила півтори години на ганку, виражаючи тим свою


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Зіткнення старого й нового (по драмі А. Н. Островського “Гроза”)