Образ “жорстокого миру” у драматургії А. Н. Островського (по одній з п’єс “Гроза” або “Безприданниця”)

Уже на початку свого творчого шляху А. Н. Островський звертається до зображення “темних” сторін у житті російського суспільства. У світі, що критики охрестили “темним царством”, панують деспотизм і неуцтво, самодурство й жадібність, ворожість до вільного прояву особистості й святенництво. Образ такого “жорстокого миру” Островський створює в п’єсі “Гроза”, що стала вершиною зрілої Творчості драматурга. Дія, розгорнута в драмі, відбувається в повітовому місті Калинове, що з’явилося збірним образом волзьких міст,

у яких зберігся російський уклад життя. Мешканці Калинова живуть сонним і нудним життям, під стать тому томливому задушливому літньому дню, яким починається дія п’єси

Уособленням гнітючої влади “темного царства” стають одні з найбільш значних і впливових осіб у місті – Дикої й Кабаниха. Кабаниха – жінка владна й жорстока, що вважає себе вправі розпоряджатися й командувати всіма в будинку, оскільки вона старша. І всі навколо охоче коряться їй. Вона привласнює собі роль охоронниці й захисниці старих, століттями устояних порядків, а тому й журиться: ” Так-Те от старовина й виводиться…

Що

буде, як старші перемруть, як буде світло стояти, уже й не знаю”. Будь-які зміни, на думку Кабанихи, несуть із собою тільки псування й безладдя. Вона впевнена, що правильний сімейний порядок повинен триматися на страху молодших перед старшими. “Тебе не стане боятися, мене й поготів. Який же порядок у будинку буде?

” говорить вона своєму синові Тихонові про його відносини із дружиною. Тому Кабаниха й жадає від всіх неухильного виконання обряду й чина, при цьому, зовсім не піклуючись про суть людських відносин. Ми бачимо, що прихильність її старовині й релігійним заповідям досить поверхнева. Кабаниха витягає з Біблії й Домострою лише ті формули, які можуть виправдати її деспотизм

При цьому вона й чути не хоче про прощення й милосердя. Не можна не згадати слова Кабанихи, коли вона вимагає невістку “живу в землю закопати, щоб вона стратилася!” Дикої, поряд з Кабанихой представляющий “хазяїв життя”, багато в чому відрізняється від її. Він теперішній самодур, чого не скажеш про Кабанихе. Адже самодурство – це не порядок патріархального миру, а розгул свавілля владної людини, що теж по-своєму порушує устояний порядок життя

А тому сама Кабаниха засуджує Дикого й ставиться із презирством до його буйства й скарг на домашніх, бачачи в цьому прояв слабості Дикого. Характери “хазяїв життя” розкриваються не тільки в їхньому мовленні й діях, але й у відгуках про їх інших персонажів. Про Кабанихе Кулигин скаже: “Ханжа, пан! Жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім”. Говорячи про Дикий, Кудряш відзначає: “Як не лаяти!

Він без цього дихати не може”. “Воїном”, якого комусь угамувати, уважають Дикого навколишні. І все-таки потрібно відзначити, що до неприборканого ругателю Дикому й навколишні, і сам автор ставляться терпимее, чим до Кабанихе. Дикої насправді дика, темна людина, але він по-своєму мучається, розповідаючи всім без утайки про свою дикість. У його лайці відчувається щиросердечний неспокій

Згадаємо оповідання Дикого про те, як він скривдив “мужичонка”, а потім сам же йому в ноги кланявся. Нічого подібного не може трапитися з Кабанихой. Її серце жодного разу не здригнулося сумнівом або жалістю. Головне для неї, щоб усе було за правилами. Вона ніколи не буде скаржитися стороннім на непорядки у своїй будинку

И тому для неї публічне визнання Катерины – страшний удар, до якого незабаром приєднається відкритий, на людях, бунт її сина, не говорячи вже про втечу з будинку дочки Варвари. Проте, все вищесказане в жодному разі не виправдує свавілля Дикого, для якого люди не більше черв’яка. “Захочу – помилую, захочу роздавлю”, заявляє він. Гроші в його руках дають йому право куражитися над бідними й матеріально залежними від нього людьми. Аналізуючи образи “хазяїв життя”, критик Добролюбов показує, що на перший погляд в “Грозі” “всі, здається, як і раніше, всі добре; Дикої лає, кого хоче…

Кабаниха тримає… у страху своїх дітей, уважає себе непогрішної…” Але це тільки на перший погляд. Відчуваючи приреченість, страшачись невідомого майбутнього, “хазяї життя” піклуються лише про те, щоб продовжилася віра


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.50 out of 5)

Образ “жорстокого миру” у драматургії А. Н. Островського (по одній з п’єс “Гроза” або “Безприданниця”)