МАЙСТЕРНІСТЬ МОВНИХ ХАРАКТЕРИСТИК У ДРАМІ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”

В 1845 році Островський працював у Московському комерційному суді канцелярським чиновником стола “для справ словесної розправи”. Перед ним розкривався цілий мир драматичних конфліктів, звучало все різноголосе багатство живої великоросійської мови. Доводилося вгадувати характер людини по його мовному складі, по особливостях інтонації. Виховувався й вигострювався талант майбутнього майстра мовної характеристики персонажів у своїх п’єсах. Островський у драмі “Гроза” дуже чітко показує всю глобальну різницю між позитивними

й негативними героями свого добутку. Ясно видні всі найважливіші риси характерів, їхньої реакції на події, що розвиваються. Розглянемо мовну характеристику в описі характеру й вдач Катерины. Епіграфом “Грози” служить пісня про трагічність добра й краси: чим богаче духовно й дошкульніше морально людина, тим драматичнее його існування. У пісні передбачається доля героїні з її людською неприкаяністю (“Де ж серцем відпочити можу, коли гроза зійде?”), з її марними прагненнями знайти підтримку й опору в навколишньому світі (“Куди мені, бідної, дітися? За кого мені вхопитися?”). У важку мінуту життя Катерина

поскаржиться: “Кабы я маленька вмерла, краще б було… літала б з волошки на волошку по вітрі, як метелик”. У свідомості Катерины оживають древні міфи слов’янської культури. Треба почувати свіжість внутрішнього миру Катерины. У ній тріумфує народний початок, моральна народна селянська культура. “Яка я була жвава! звертається Катерина до Варвари, але відразу, поникаючи, додає: Я в вас зав’янула зовсім”. Душу Катерины дійсно в’яне у ворожому їй світі Диких і Кабановых. Зрада Катерины це безсумнівно злочин, і Катерина розуміє всю вагу свого вчинку, але вона не може жити без нормальної, природної любові, що вона знайшла в Борисі. І як виправдуючись перед собою, каючись, Катерина говорить: “Що ж, уже однаково, уже душу я свою я адже погубила”. Джерело покаяння героїні в чуйній її совісності. “Не те страшно, що вб’є тебе, а те, що смерть тебе раптом застане, як ти є, з усіма твоїми гріхами”. “Страх” завжди розумівся російським народом як загострена моральна самосвідомість. Катерина дуже релігійна жінка. Вона занадто важко виносить духовні борошна в цьому жахливому суспільстві: глузування й знущання Кабанихи, холодне відношення чоловіка й розчарування в любові Бориса. Катерина сподівається, що. Бог простить їй її гріхи через мучення в цьому суспільстві. Відношення Катерины до сім’ї й суспільства Островський виражає в словах: “…І люди мені противні, і будинок мені противний і стіни противні! Не піду туди! Ні, немає не піду… Прийдеш до них вони ходять, говорять, а на що мені це?…” Островський явно показує, що Катерина без коливань згодна на смерть: “Так тихо, так добре… А про життя й думати не хочеться… Знову жити? Ні, немає не треба… недобре…”. Але коли Катерина кидається у Волгу, вона проявляє себе як мужня жінка. Адже тільки мужня людина може зважитися на такий страшний крок. Своєю смертю Катерина показує всім мешканцям “Темного царства”, що вона не просто утомилася від жахливого життя на цьому світлі. Вона не хоче миритися, не хоче обміняти свою живу душу на жалюгідне прозябанье. Катерина протестує проти кабановских понять про моральність. У цьому й складається глибока трагедія Катерины, Але Кабанів тільки в самому фіналі цієї страшної трагедії відчуває в собі щось схоже на протест: “Маменька, ви неї погубили! ви, ви, ви…”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


МАЙСТЕРНІСТЬ МОВНИХ ХАРАКТЕРИСТИК У ДРАМІ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”

Categories: Нові твори

Links