Образ Петра І у романі О. М. Толстого “Петро Перший”
Образ Петра І вражає своєю силою. Вона відчувається, у всьому: у росту, у фізичній моці, у розмаху почуттів, у роботі і розгулі. Петро мало схожий на європейського государя: він своїми руками катує і страчує, б’є наближених (хоча і за справу!), непомірно п’є, влаштовує дикі забави. Але він зумів зробити Росію передовою державою, зумів прищепити країні європейську культуру. Письменник майже не дає розгорнутих описів зовнішності царя, малюючи його як би штрихами. От Петро – юнак: “У Петра усе ширше округлялися очі від цікавості. Але він мовчав,
Толстой
А він, хоча, за словами Пушкіна, і писав укази, точно батогом, діяв на благо держави. Петро Олексійович зрозумів також, що вчитися треба всім, і йому першому. З наївністю він говорить німецькій принцесі: “Знаю чотирнадцять ремесел, але ще погано, за цими сюди приїхав… У вас королями бути – разлюб’язна справа… Але ж мені, мамаша, мені потрібно спочатку самому теслювати навчитися”. Сама разюча риса характеру, що дивувала й іноземців, і своїх, – це те, що Петро не гребував мати справу із простими, “підлими” людьми.
Мало того, заради справи йому несоромно було підкорятися ремісникам, які називали його запросто по імені. Петро вчився не тільки ремеслам, але й наукам, мистецтвам, особливо військовій справі. Знав він і кілька іноземних мов, особисто екзаменуючи людей, посланих за кордон. Пушкін писав про нього: “То академік, то герой, то мореплавець, то тесля…”. Майже все його царювання пройшло у війнах. Самі перетворення служили насамперед досягненню перемоги над Швецією. Який же Петро в бою? Толстой показує нам, що цей герой не прагне, подібно Карлові XІІ, постійно підкреслювати свою хоробрість.
Після поразки під Нарвою цар їде, не боячись, що його обвинуватять у боягузтві. Він вище цього. У цей період особливо наочно проявляється сама характерна його риса: невдачі і труднощі не тільки не можуть змусити його змінити мету, але спонукують ще рішучіше боротися за її досягнення. “Конфуз – урок добрий, – говорить він, довідавшись про розгром російської армії, для створення якої поклав чи ледве не десять років життя. – Слави не шукаємо…
І ще десять разів розіб’ють, потім вже ми здолаємо…”. О. Толстой наприкінці роману підкреслює, що Петро вважав війну справою важкою, буденною, державним нестатком, протиставляючи її шведському королю, що воює заради слави. Протиставлення це видно й у полководницьких даруваннях обох монархів: талановитий Карл, захоплений перемогами, зрештою зазнає поразки від Петра, для якого перемога і доля своєї держави нероздільні. Неможливо цілком охопити образ Петра Великого. Олексій Миколайович Толстой не зумів цього зробити за все життя, залишивши роман незакінченим. Але ми знаємо, що в першу чверть XVІІІ століття імператор пережив славу перемоги під Полтавою, на море, мир з переможеним ворогом, піднесення Росії. Багато чого в Петрі незрозуміло нам сьогодні. Але його любов до країни, вміння вчитися в інших – якості, які ми не можемо не цінувати…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)