“Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія…” Цей прекрасний вислів належить чеському вченому Янові Коллару. І насправді, так часто люди, а інколи – цілі народи, потрапляють у несприятливе становище, потерпають від несправедливості. Але ж єдиним шляхом подолання цієї несправедливості є саме діяльність, невпинна діяльність заради власного та народного майбуття, бо навіть найщиріша туга та біль через несправедливість без поєднання із реальним діями не в змозі змінити ситуацію, вирішити проблему! Мені здається, цей
вислів можна взяти собі за девіз, бо у ньому запорука змістовного активного життя, поєднання слова та дії, якої так часто не вистачає нам… Чому я згадав про цей вислів саме зараз? Бо цей вислів було обрано своєрідним епіграфом до визначного явища в історії української культури – альманаху “Русалка Дністрова”. Укладачі цього альманаху – так звана “Руська трійця”: М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилевич – не просто написали красиву фразу на обкладинці свого альманаху, але вони дійсно жили, керуючись цим висловом, а їхня культурна, громадська, літературна та наукова діяльність – пряме
тому підтвердження. За тих складних часів Україна була фактично роздерта між різними державами, а в Галичині стрімко відбувалися загрозливі для нашої культури процеси полонізації, румунізації і загального занепаду національної думки. Але знайшлися сміливі юнаки, палкі патріоти, які заснували 1834 року організацію “Руська трійця”, пізніше до них приєдналися небайдужі однодумці. Діяльність “Руської трійці” важко переоцінити. її члени присвятили своє життя служінню рідній культурі, вони збирали та досліджували народну творчість, обряди та звичаї, видавши їх пізніше фольклорно-літературним альманахом, створювали прекрасні літературні твори, писали наукові праці, присвячені рідній мові, історії, культурі. Попри усі цькування, переслідування з боку жандармів, палкі носії національної ідеї не кидали своєї справи, розвиваючи та утверджуючи українське слово в Галичині. Уведення народної української мови до своїх творів – чи не найбільша заслуга “Руської трійці”, бо, зважаючи на історичну ситуацію, наше слово перебувало в дійсно загрозливому становищі, фактично на межі зникнення на цих територіях. Діяльність “Руської трійці” вражає: окрім створення та видання (на жаль, легальної змоги видавати твори українською майже не було), вони розповсюджували у списках “Енеїду” І. Котляревського, “Граматику” 1818 року Олексія Павловського, інші твори та праці. Та й власні твори членів “Руської трійці” мали високу художню цінність, були різноманітними за тематикою, порушували важливі питання. Я із захопленням читав про діяльність “Руської трійці” в Галичині. Мені здається, що їхнє життя було справжнім подвигом, бо відданість своєму народові виявилась у цих юнаках (а створювалась “Руська трійця” ще за часів їхнього студентства) сильнішою за будь-які зовнішні перепони та несприятливі обставини. “Не тоді, коли очі сумні, а коли руки діяльні, розквітає надія…” І діяльність “Руської трійці” справді дала надію всій Галичині, утвердивши рідну культуру і поклавши фундамент для створення майбутніх шедеврів українського слова.
