Скорочено роману Юлія, або нова елоиза Руссо Ж. Ж

“Я спостерігав вдачі свого часу й випустив у світло ці листи”, – пише автор в “Передмові” до свого твору. Маленьке швейцарське містечко. Утворений і чутливий різночинець Сен-Пре, немов Абеляр, закохується у свою ученицю Юлію, дочка барона д’етанж. І хоча сувора доля середньовічного філософа йому не загрожує, він знає, що барон ніколи не погодиться видати дочка за людину неродовитого. Юлія відповідає Сен-Пре настільки ж палкою любов’ю Однак, вихована в строгих правилах, вона не мислить собі любові без шлюбу, а шлюб – без згоди

батьків. “Візьми суєтну владу, друг мій, мені ж залиш честь.

Я готова стати твоєю рабою, але жити в безвинності, я не хочу здобувати панування над тобою ценою свого безчестя”, – пише Юлія коханому. “Чим більше я тобою зачарований, тим піднесеніше стають мої почуття”, – відповідає він їй. З кожним днем, з кожним листом Юлія усе сильніше привязивается до Сен-Пре, а він “нудиться й згоряє”, вогонь, що текет по його жилах, “ніщо не може не згасити <... >, не вгамувати”.

Клара, кузина Юліи, захищає закоханим. У її присутності Сен-Пре зриває з вуст Юліи чудовий поцілунок, від якого йому “ніколи

не зцілитися”. “Об Юлія, Юлія! Ужели сполучник наш неможливий!

Ужели наше життя потече нарізно й нам призначена вічна розлука? ” – викликує він. Юлія довідається, що батько визначив їй дружина – свого давнього друга, пана де Вольмара, і в розпачі призиває до себе коханого. Сен-пре вмовляє дівчину бігти з ним, але вона відмовляється: її втечу “устромить кинджал у материнські груди” і “засмутить кращого з батьків”.

Роздира_ суперечливими почуттями, Юлія в пориві страсті стає коханкою Сен-Пре й відразу гірко шкодує про це. “Не розуміючи, що я творю, я вибрала власну загибель. Я про усім забула, думала тільки про свою любов Я скотилася в безодню ганьби, звідки для дівчини немає повернення”, – довіряється вона Кларі. Клара утішає подругу, нагадуючи їй про те, що жертва її принесена на вівтар чистої любові. Сен-пре страждає – від страждань Юліи.

Його ображає каяття улюбленої. “Виходить, я гідний лише презирства, якщо ти нехтуєш себе за те, що з’єдналася із мною, якщо радість мого життя для тебе – мучення? ” – вопрошает він. Юлія, нарешті, визнає, що тільки “любов є наріжним каменем всього нашого життя”. “Немає на світі уз целомудреннее, чим узи щирої любові.

Тільки любов, її божественний вогонь може очистити наші природні похилості, зосереджуючи всі помисли на улюбленому предметі. Полум’я любові облагороджує й очищає любовні пещення; благопристойність і порядність супроводжують її навіть на лоні хтивої млості, і лише вона вміє все це сполучити з палкими бажаннями, однак не порушуючи соромливості”. Не в силах долее боротися із пристрастю, Юлія призиває Сен-Пре на нічне побачення Побачення повторюються, Сен-Пре щасливий, він впивається любов’ю свого “неземного ангела”.

Але в суспільстві неприступна красуня Юлія подобається багатьом чоловікам, і в тому числі знатному англійському мандрівникові Едуардові Бомстону; мілорд постійно підносить їй хвалу. Якось раз у чоловічій компанії розпаленілий вином сер Бомстон особливо палко говорить про Юлія, що викликає різке невдоволення Сен-Пре. Коханець Юліи викликає англійця на дуель. Закоханий у Клару пан д’орб розповідає про те, що трапилося, дамі свого серця, а та – Юліи. Юлія благає коханого відмовитися від двобою: англієць – небезпечний і грізний супротивник.

Юлія пише також серові Едуардові: вона зізнається йому, що Сен-Пре – її коханець і вона “обожнює його”. Якщо він уб’є Сен-Пре, він уб’є відразу двох, тому що вона “і дня не проживе” після загибелі коханого. Шляхетний сер Едуард при свідках приносить свої вибачення Сен-Пре. Бомстон і Сен-Пре стають друзями.

Англієць за участю ставиться до лих закоханих. Зустрівши в суспільстві батька Юлію, він намагається переконати його, що шлюбні узи з безвісним, але талановитим і шляхетним Сен-Пре аж ніяк не ущемляють дворянського достоїнства сімейства д’етанж. Однак барон непохитний.

Сен-пре в розпачі; Юлія всмятении. Вона заздрить Кларі: її почуття до пана д’орбу спокійні й рівні, і батько її не збирається противитися вибору дочки. Сен-пре розстається із сером Едуардом і відправляється в Париж. Звідти він посилає Юліи великі описи вдач паризького світла. Піддавшись загальній погоні за насолодами, Сен-Пре змінює Юлію й пише їй покаянний лист.

Юлія прощає коханого, але застерігає його: ступити на шлях розпусти легко, але покинути її неможливо. Зненацька мати Юліи виявляє переписку дочки слюбовником. Добра пані д’етанж не має нічого проти Сен-Пре, але, знаючи, що батько Юліи ніколи не дасть своєї згоди на шлюб дочки з “безрідним бурлакою”, вона терзається каяттями совісті, що не зуміла вберегти дочка, і незабаром умирає. Юлія, уважаючи себе винуватницею смерті матері, покірно погоджується стати дружиною Вольмара. “Прийшов час відмовитися від оман молодості й від облудних надій; я ніколи не буду належати вам”, – повідомляє вона Сен-Пре.

“Об любов! Хіба можна мстити тобі за втрату близьких! ” – викликує Сен-Пре в сумному листі до Клари, що стала пані д’орб. Розважлива Клара просить Сен-Пре більше не писати Юліи: вона “вийшла заміж і зробить щасливим людини чималого, що пожелали з’єднати свою долю з її долею”. Більше того, пані д’орб уважає, що, вийшовши заміж, Юлія врятувала обох закоханих – “себе від ганьби, а вас, що лишили її честі, від каяття”.

Юлія вертається в лоно чесноти Вона знову бачить “всю мерзенність гріха”, у ній пробуджується любов до розсудливості, вона вихваляє батька за те, що той віддав її під захист гідного чоловіка, “наділеного лагідною вдачею й приємністю”. Панові де Вольмару біля п’ятдесятьох років. Завдяки спокійному, розміряному життю й щиросердечній безтурботності він зберіг здоров’я й свіжість – на вигляд йому не даси й сорока… Зовнішність у нього шляхетне й приваблива, обходження простої й искреннее; говорить він мало, і мовлення його повні глибокого змісту”, – описує Юлія свого чоловіка.

Вольмар любить дружину, але пристрасть його “рівна й сдержанна”, тому що він завжди надходить як “підказує йому розум”. Сен-пре відправляється в кругосвітнє плавання, і кілька років про нього немає ніяких звісток Повернувшись, він негайно пише Кларі, повідомляючи про своє бажання побачити з нею й, зрозуміло, з Юліою, тому що “ніде в цілому світі” він не зустрів нікого, “хто б міг утішити любляче серце”… Чим ближче Швейцарія й селище Кларан, де тепер живе Юлія, тим більше хвилюється Сен-Пре. І нарешті – довгоочікувана зустріч.

Юлія, зразкова дружина й мати, представляє Сен-Пре двох своїх синів Вольмар сам проводжає гостя у відведені йому апартаменти й, бачачи його зніяковілість, наставляє його: “Починається наша дружба, от милі серцю узи її. Обійміть Юлію… Ніж задушевніше стануть ваші відносини, тим кращої думки про вас я буду.

Але, залишаючись наодинці з нею, поводьтеся так, немов я перебуваю з вами, або ж при мені надходьте так, начебто мене біля вас немає. От і всі, про що я вас прошу”. Сен-Пре починає осягати “сладостную принадність” безневинних дружніх відносин. Ніж довше гостює Сен-Пре у Вольмаров, тим більшою повагою він переймається до його хазяїв.

Усе в будинку дихає чеснотою; сім’я живе заможно, але без розкоші, слуги шанобливі й віддані своїм хазяям, працівники старанні завдяки особою системі заохочень, словом, ніхто не “нудьгує від ледарства й неробства” і “приємне з’єднується з корисним”. Хазяї беруть участь у сільських святах, входять в усі подробиці ведення господарства, ведуть розміряний спосіб життя й приділяють велику увагу здоровому харчуванню. Клара, кілька років назад втратила чоловіка, почула проханням подруги, переїжджає до Вольмарам – Юліа давно вирішила зайнятися вихованням її маленької дочки.

Одночасно пан де Вольмар пропонує Сен-Пре стати наставником його синів – хлопчиків повинен виховувати чоловік. Після довгих щиросердечних роздирань Сен-Пре погоджується – він почуває, що зуміє виправдати зроблене йому довіра Але перш ніж приступитися до своїх нових обов’язків, він їде в Італію, до сера Едуардові. Бомстон закохався в колишню куртизанку, збирається женитися на ній, відмовившись тим самим від блискучих видів на майбутнє. Сен-пре, що здійснився високих моральних принципів, рятує друга від фатального кроку, переконавши дівчину заради любові до сера Едуардові відкинути його речення й піти в монастир. Борг і чесноту тріумфують.

Вольмар схвалює вчинок Сен-Пре, Юлія пишається своїм колишнім коханим і радується з’єднуючій їхній дружбі “як безприкладним перетворенням почуттів”. “Дерзнемо ж похвалити себе за те, що в нас вистачить сили не збитися із прямого шляху”, – пише вона Сен-Пре. Отже, всіх героїв чекає тихе й безхмарне щастя, страсті вигнані ладь, мілорд Едуард одержує запрошення оселитися в Кларане разом із друзями. Однак несповідимі шляхи долі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Скорочено роману Юлія, або нова елоиза Руссо Ж. Ж

Categories: Скорочені твори

Links