МІСІМА ЮКІО
(1925 – 1970)
МІСІМА ЮКІО (автонім: Хіраока Кімітаке – 14.01. 1925, Токіо – 25.11.1970, там само) – японський письменник.
“Усі кажуть, що життя – сцена. Проте для загалу це не стає нав’язливою ідеєю, а якщо і стає, то не в такому ранньому віці, як у мене. Коли закінчилося моє дитинство, я вже був твердо переконаний у непохитності цієї істини і мав намір зіграти призначену мені роль, у жодному випадку не виявляючи своєї справжньої суті”. Це цитата із першого роману Місіма Юкіо, твору значною мірою автобіографічного та шокуюче відвертого,
Місіма Юкіо народився у сім’ї державного службовця високого рангу. З дитинства жив у баби, котра й займалася його вихованням, відірвавши від батьків і родичів. Хлопчакові заборонялося товаришувати зі своїми однолітками, через те він зростав тихою та замкнутою дитиною. У шість років, за протекцією свого діда, колишнього губернатора Південного Сахаліну, він вступив у привілейовану школу Гакусюїн, де навчалися діти з вельможних родин, у тому числі й імператорської. Через тринадцять
Писати Місіма Юкіо розпочав значно раніше. До 16 років (саме в цьому віці він прибрав псевдонім) він створив повість “Квітучий ліс”. У цьому творі, написаному напередодні вступу Японії у Першу світову війну, Місіма Юкіо вперше розкрив свій внутрішній світ, у якому Краса та Смерть були домінуючими і багато в чому тотожними поняттями, що визначили саме життя письменника.
Справжню популярність Місіма Юкіо приніс роман “Сповідь маски” (“Камен-но кокухаку”, 1949), написаний у традиційному для Японії біографічному жанрі – “ватакусісесецу”. У ньому 24-літній автор із нечулістю досвідченого патологоанатома препарував власні почуття і юнацькі переживання, пропонуючи читачеві зазирнути туди, куди чужинців зазвичай не впускають – у свій внутрішній світ. Написана надзвичайно яскраво, книга дійсно стала сповіддю, у якій Місіма Юкіо зізнається у власному гомосексуалізмі (втім, багато дослідників вважають, що у нього не було в цьому плані чіткої орієнтації та схиляються до версії бісексуалізму) і схильності до садизму. Цей роман став фінальним акордом у його розриві з сім’єю – перед початком роботи над романом М. Ю., випускник престижного Токійського університету, звільнився з міністерства фінансів, де працював юристом. Замість кар’єри державного чиновника він обрав непевну дорогу літератора.
Услід за “Сповіддю маски” Місіма Юкіо написав роман “Спрага кохання” (“Апнокавахі”, 1951), пізніше включений ЮНЕСКО у список колекції шедеврів японської літератури. Це історія еволюції почуттів молодої вдови до юнака-садівника. Після виходу друком цієї книги за Місіма Юкіо міцно закріпилася репутація майстра психологічної прози. Дія у його творах відіграє незначну роль, розвивається повільно і присутня винятково у необхідній для повного розкриття духовного світу персонажів кількості. Можливо, саме тому там, де потрібна чітка сюжетна лінія та певний динамізм, Місіма Юкіо зазнає поразки. Його науково-фантастичний роман “Червона планета” (1962) не став подією ні в загальнолітературному плані, ні в жанровому зокрема.
“…Краса – це страшна і жахлива річ!” – ці слова Ф. Достоєвського із “Братів Карамазових” слугують епіграфом до “Сповіді маски”. Слід сказати, що творчість цього російського письменника справила значний вплив на Місіма Юкіо, хоча, на відміну від Ф. Достоєвського, він вважав, що саме через Красу людина зазнає душевних мук, і щоб позбутися їх, Прекрасне слід знищити. Саме про це і йдеться у написаному в 1956 р. романі “Золотий Храм”(“Кін какудзі”), найпопулярнішому творі письменника. В основу роману покладено реальний факт спалення за шість років до того давнього храму Кін какудзі послушником буддистського монастиря. Місіма Юкіо, котрого ця історія не могла залишити байдужим, вирішив викласти свою версію того, що трапилося. Будучи цілковито художнім твором, “Золотий Храм”, попри те, інколи може створити враження документальної книги. До певної міри він таким і є – автор послідовно описує всі етапи шляху своєї душі до того стану, коли він приходить до висновку, що загибель Краси здатна зробити її ще красивішою, і що Смерть саме цим і є.
У романі “Золотий Храм” Місіма Юкіо констатує свої погляди на природу речей. Він здатен бачити Красу не тільки там, де її бачить звичайна людина: “Чому вигляд оголених людських нутрощів вважається жахливим?” Письменник став співцем Смерті. Саме до цього він ішов усе своє життя, борючись із собою, із власною сутністю, але щоразу програючи, – взятий ним замолоду псевдонім “Місіма”, написаний іншими ієрогліфами, означає “Зачарований – Смертю – Диявол”.
Усе життя Місіма Юкіо можна уявити як безперервний каталіз. Інколи він ішов божевільними темпами, інколи був ледь помітним, але ніколи не припинявся. За два роки до виходу друком “Золотого Храму” він написав “Шум моря”, найсвітлішу книгу з-поміж створених ним. На її написання його надихнула поїздка у Грецію і народжена на давній землі Еллади романтична історія Дафніса та Хлої. “Шум моря” , здавалося, став одою життю, оспіваному письменником, але насправді це був лише перепочинок. Місіма Юкіо розумів це з самого початку і, як зізнався пізніше, працюючи над романом, відчував, що це – обман і глузування. Намагаючись втекти від цього, Місіма Юкіо пробував життя на смак у всіх його проявах. За своє коротке життя він, здається, перепробував усе: був актором, режисером театральних і кінопостановок, займався культуризмом і карате, літав на бойовому винищувачі, диригував оркестром і кілька разів об’їхав Землю.
25 листопада 1970 p., удень, коли він закінчив свій наймасштабніший твір – тетралогію “Море достатку”, розпочату чотири роки раніше, Місіма Юкіо вчинив самогубство. Цього дня зранку він і члени його воєнізованої організації “Асоціація щита” спробували підняти бунт на токійській військовій базі Ітігая. Коли наперед приречена на невдачу спроба повстання провалилася, Місіма Юкіо, як цього вимагав кодекс самурая, зробив собі харакірі. Втім, у тому, що все це було лише продуманим приводом добровільного зведення письменником рахунків із життям, ніхто не сумнівався ні тоді, ні тепер.
Місіма Юкіо свідомо пішов із життя, заледве подолавши 45-річну межу. Тридцять років він день у день писав. Будучи навдивовижу працездатним, цей письменник залишив після себе вражаючу літературну спадщину – сорок романів, вісімнадцять п’єс, сотні новел. Багато його творів екранізовані (плюс фільм-біографія “Юкіо Місіма: Життя у чотирьох розділах”, знятий із використанням особистих щоденників); його п’єси йдуть на всіх континентах (найвідоміші – “Маркіза де Сад” і “Мій друг Гітлер”).
За Р. С.