Образ України у творчості неокласиків

Однією з провідних у поезії неокласиків є проблема буття України, починаючи з князівських часів і до сучасності (поезії “Володимир Мономах”, “Тарас Шевченко” П. Филиповича, “Сон Святослава”, “Князь Ігор”, “Куліш”, “Вороний”, “Олесь” М. Зерова, “Пам’яті Шевченка” М. Рильського, “Прощання з Поділлям”, “Крути”, “В Галичині” М. Дран-Хмари та ін.).

Потреба осмислення національної історії була викликана культурним відродженням 1920-х років. Неокласики були його активними учасниками. Відчуття

загальнонаціональних перспектив життя народу в цілому у неокласиків масштабніше, ніж у інших їхніх сучасників.

Стрижнем естетичної програми неокласиків стало гасло “До джерел!” Таку назву мала книжка літературно-критичних статей Миколи Зорова, яка вийшла 1926 року.

Цей заклик визначав одну з головних передумов творення нової культури – творче засвоєння кращих здобутків минулого як в українській, так і в світовій художній практиці. М. Зеров наголошував, що якнайширше використання здобутків світової літератури “підійме на вершини нашу мистецьку техніку, утворить з нашої творчості могутній

культурою слова потік”.

Осуд української провінційності знаходимо у поезії Миколи Зерова “Чупринчин сад в Оглаві”:

Селянська музо!

Виходь з пори”

Шукай стежок – од Лисої гори На верховини і шпилі Парнасу.

Цей осуд виростає з любові до рідної землі. Силу і право для таких

Звинувачень давала поетам віра в майбутнє рідного краю:

Він дасть землі, Микула новочасний,

Незнану міць – і процвіте земля.

(М. Рильський)

Яким же уявляли неокласики нового героя, що зможе відродити рідну землю? Це будівник, що зможе зламати будівельний трафарет,

Безстильних років соромітний спадок,

І вроду-бранку визволить з тенет.

(М. Зеров)

Духовна еволюція “я” Максима Рильського відбувається в поєднанні з національним – через пережиті страждання до відродження, оновлення:

Скільки сонця в світі світиться.

Скільки сосон у лісах,

І які червоні китиці

На дівочих поясах!

Вірю: знову літо бджолами

І житами загуде,

І мене в блакить із полум’я

Беатріче поведе!

Від українських дівчат струменить ясне проміння чистоти, краси почуттів і духовності, і цілком логічним здається перенесення природної краси України на образ Дантової героїні.

Ще одна важлива грань образу нового героя – утвердження незалежності творчої особистості від кон’юнктурних запитів часу (Юрій Клен, “Сковорода”). Мужнім закликом не підкорятися догматам панівної ідеології, що знебарвлює, є “Лебеді” М. Драй-Хмари.

Образ України лежить в основі творчості М. Драй-Хмари, М. Зерова, Юрія Клена, М. Рильського, П. Филиповича. Неокласики сприймали Україну по-своєму, відтворюючи на найвищому рівні інтелектуальної та емоційної напруги її минуле, теперішнє і майбутнє.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Образ України у творчості неокласиків

Categories: Твори на вільні теми

Links