АНДРІЙ БОБЕНКО

Андрій Михайлович Бобенко (Бібик) народився 12 серпня 1854 року в с. Добренька Костянтиноградського повіту Полтавської губернії в сім’ї селянина-бідняка. Шести років Андрій залишився без матері. У хату прийшла зла мачуха. У вірші “Було” поет згадує тяжке дитинство:

Раз я малим колись тікав,

Побила мачуха сердита.

По полю мокрому блукав

І від дощу ховався в житі.

З десяти років Андрій пішов заробляти на хліб. Батько віддав його за 20 карбованців на 4 роки працювати наймитом у крамаря. У згаданому вже вірші поет писав:

Я

виріс в наймах,

Мов не знав

Ніколи батьківського дому,

І даром хліба не давав

Ніхто ніде мені малому.

У 17 років Андрій потрапив на пароплав у Херсоні, звідти – до Одеси. Працював кочегаром на океанських пароплавах, і там, далеко від рідних берегів, став писати вірші українською мовою. Капітан пароплава Л. І. Гаврилов помітив обдарованого юнака і познайомив його з діячами культури Одеси. Вони допомогли Андрію Михайловичу влаштуватися на роботу в залізничне депо, здобути освіту.

Склавши іспит на звання вчителя, Бобенко працював педагогом. Друкуватися почав у 1883 році в альманасі М. Старицького

“Рада”. Згодом його твори з’явилися в журналі “Зоря” й петербурзькому соціал-демократичному виданні “Вільна Україна”. Як поет, формувався під впливом Т. Г. Шевченка. Бобенко – один з перших поетів-робітників. Відомі його твори – “Бурлака”, “Марні сльози”, “Лірник”, “Багата кутя”.

У листопаді 1919 року, незадовго до смерті, Андрій Михайлович написав заповіт, у якому є такі рядки:

Здається, скоро я покину

Все, що любив, для чого жив,

Сім’ю, народ свій, Україну,

Все, чим на світі дорожив.

А вам, брати мої і діти,

Даю маленький заповіт:

Шукайте всюди правди світу,

Бо в світі правда, в правді світ. У 1920 році Андрій Михайлович помер.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

АНДРІЙ БОБЕНКО