Мертві душі характеристика образа Собакевич Михайло Семенич
МЕРТВІ ДУШІ (Поема, 1835-1841 – т. 1; опубл. 1842) Собакевич Михайло Семенич – четвертий (після Ноздрева, перед Плюшкиним) “продавець” “мертвих душ” Чичикову; наділений могутньою “природою” – в 7-й главі скаржиться Голові палати й Чичикову на те, що живе п’ятий десяток, а не болів жодного разу, і за це прийде коли-небудь “заплатити”; апетит відповідає його могутній натурі – у тій же главі описане “поїдання” їм осетра в 9 пудів. Саме ім’я, багаторазово обігране оповідачем (Собакевич нагадує “середньої величини
Знайомство Чичикова із С. відбувається в 1-й главі, на вечірці в губернатора; герой відразу звертає увагу на незграбність співрозмовника (С. першою справою наступає йому на ногу).
Після більш ніж ситного обіду (жирна “нянька”, м’ясо, ватрушки, що розміром набагато більше тарілки, індик ростом з теляти й проч. ) Чичиков заводить вітіювате мовлення про інтереси “усього російської держави в цілому” і ухильно підводить до його предмета, що цікавить. Але С. сам, без натяків, діловито переходить до суті питання: “Вам потрібно мертвих душ?
” Головне – ціна угоди (почавши зі ста рублів за ревізьку душу проти чичиковских восьми гривень, він погоджується зрештою на два з полтиною, але зате підсуває в “чоловічий” список “жіночу” душу – Елисаветъ Горобець). Доводи С. убийственно прості: якщо Чичиков готовий купувати мертві душі, виходить, сподівається витягти свою вигоду – і з ним варто торгуватися. Що ж до пропонованого “товару”, те він найкращої властивості – всієї душі “що ядрений Горех”, як сам хазяїн померлих кріпаків Природно, щиросердечний вигляд С. відбивається у всім, що його оточує. Від пейзажу – два ліси, березовий і дубовий, як два крила, і посередине дерев’яний будинок з мезоніном – до “дикого” офарблення стін. У пристрої будинку “симетрія” бореться з “зручністю”; всі марні архітектурні краси усунуті.
Зайві вікна забиті, замість них просвердлене одна маленьке; четверта колона, що заважала, прибрана. Хати мужиків також побудовані без звичайних сільських “витівок”, без прикрас. Зате вони зроблені “як треба” і міцні; навіть колодязь – і той вправлений у дуб, що звичайно йде на будівлю млинів У будинку С. розвішані картини, що зображують суцільно “молодців”, грецьких героїв-полководців початку 1820-х рр., чиї образи немов списані з його самого.
Це Маврокордато в червоних панталонах і з окулярами на носі, Колокотрони й інші, усе з товстими стегнами й нечуваними вусами (Очевидно, щоб підкреслити їхня міць, у середовище “грецьких” портретів затесалося “грузинський” – зображення худого Багратіона. ) Чудовою товщиною наділена й грецька героїня Бобелина – її нога обширнее, чим тулуб якого-небудь чепуруна. “Грецькі” образи, те пародійно, те всерйоз, увесь час виникають на сторінках “Мертвих душ”, проходять через весь сюжетний простір гоголівської поеми, споконвічно уподібненій “Илиаде” Гомера. Ці образи перегукуються, римуються із центральним “римським” образом Вергілія, що веде Данте по колах Ада – і, указуючи на античний ідеал пластичної гармонії, яскраво оттеняют недосконалість сучасного життя.
На С. схожі не тільки портрети; схожий на нього й дрізд темного кольору з білими цяточками, і пузате Горехове бюро на пребезглуздих ногах, “доконаний ведмідь”. Всі навколо немов хоче сказати: “И я теж Собакевич! ” У свою чергу й він теж схожий на “предмет” – ноги його як чавунні тумби.
Але при всій своїй “ваговитості”, брутальності, С. надзвичайно виразний. Це тип російського кулака (полеміка про цей тип велася в російської печатки 1830-х рр.) – негаразд скроєного, так міцно зшитого.
Чи породжений він ведмедем, або “омедведила” його закуткове життя, однаково при всім “собачій вдачі” і подібності з вятскими приосадкуватими конями С. – хазяїн; мужикам його живуться непогано, надійно. (Отут треба авторський відступ про петербурзьке життя, що могла б і погубити З, розбестивши його чиновним всевладдям. ) Те, що природна міць і діловитість як би обважніли в ньому, обернулися тупуватою відсталістю – скоріше лихо, чим провина героя. Якщо Манилов живе взагалі поза часом, якщо час у світі Коробочки страшно сповільнилося, як її шиплячі стінні годинники, і перекинулося в минуле (на що вказує портрет Кутузова), а Ноздрев живе лише в кожну дану секунду, то С. прописаний у сучасності, в 1820-х гг. (епоха грецьких героїв).
На відміну від всіх попередніх персонажів і в повній згоді з оповідачем С. – саме тому, що сам наділено надлишкової, воістину богатирською силою, – бачить, як подрібнювала, як знесиліло нинішнє життя. Під час торгу він зауважує: “Втім, і те сказати: що це за люди? мухи, а не люди”, куди гірше небіжчиків. Чим більше закладено в особистість Богом, тим страшнее зазор між її призначенням і реальним станом Але тим і більше шансів на відродження й перетворення душі.
С. – перший у черзі обкреслених Гоголем типів, хто прямо співвіднесений з одним з персонажів 2-го тому, де зображені герої нехай аж ніяк не ідеальні, але все-таки очистилися від багатьох своїх страстей. Хазяйновитість ІЗ, “грецькі” портрети на стінах, “грецьке” ім’я дружини (Феодулия Іванівна) римою відгукнуться в грецькому ім’ї й соціальному типі дбайливого поміщика Костанжогло. А зв’язок між ім’ям З. – Михайло Иванич – і “людиноподібними” ведмедями з російських казок укореняє його образ в ідеальному просторі фольклору, зм’якшуючи “звірині” асоціації. Але в той же самий час “негативні” властивості дбайливої душі С. немов проектуються на образ скаредного Плюшкина, згущаються в ньому до останнього ступеня
(1 votes, average: 5.00 out of 5)