Переказ поеми Мертві душі Гоголя Н. В

План переказу 1. Чичиков приїжджає в губернське місто NN. 2. Візити Чичикова до міських чиновників. 3. Візит до Манилова. 4. Чичиков виявляється в Коробочки.

5. Знайомство з Новосибірським і поїздка в його маєток. 6. Чичиков у Собакевича. 7. Візит до Плюшкину. 8. Оформлення купчих на “мертві душі”, придбані в поміщиків.

9. Увага городян до Чичикову-“миллионщику”. 10. Ноздрев розкриває таємницю Чичикова.

11. Повість про капітана Копейкине. 12. Слухи про те, хто такий Чичиков. 13.

Чичиков спішно залишає місто. 14. Оповідання про походження

Чичикова. 15.

Міркування автора про суть Чичикова. Переказ Том І Розділ 1 У ворота губернського міста NN в’їхала гарна ресорна бричка. У ній сидів “пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однак ж, і не так, щоб занадто молодий”. У місті його приїзд не зробило шуму.

Готель, у якій він зупинився, “була відомого роду, тобто саме така, як бувають готелю в губернських містах, де за два рублі в добу проїжджаючі одержують покійну кімнату з тарганами…” Приїжджий, очікуючи обіду, встиг порасспросить, хто в місті значні чиновники, про всіх

значних поміщиків, хто скільки душ має й т. буд. Після обіду, відпочивши в номері, для повідомлення в поліцію написав на папірці: “Колезький радник Павло Іванович Чичиков, поміщик, по своїм надобностям”, а сам відправився в місто. “Місто ніяк не уступало іншим губернським містам: сильно била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яні… Попадалися майже змиті дощем вивіски із кренделями й чоботями, де магазин з картузами й написом: “Іноземець Василь Федоров”, де намальований був билиард…

З написом: “И от заклад”. Частіше ж усього попадався напис: “Питний будинок”. Весь наступний день був присвячений візитам міським чиновникам: губернаторові, віце-губернаторові, прокуророві, голові палати, поліцмейстерові й навіть інспекторові лікарської управи й міському архітекторові.

Губернатор, “подібно Чичикову, був ні товстий, ні тонкий, втім, був великий добряга й навіть сам вишивав іноді по тюлі”. Чичиков “дуже мистецьки вмів підлестити кожному”. Про себе він говорив мало і якимись загальними фразами. Увечері в губернатора відбулася “вечірка”, до якої Чичиков ретельно підготувався. Чоловіка тут були, як і скрізь, двох пологів: одні – тоненькі, що ввивалися навколо дам, а інші – товсті або такі ж, як Чичиков, т. е. не так щоб уже занадто товсті, але й не тоненькі, вони, навпаки, задкували від дам.

“Толсті вміють краще на цьому світлі обробляти справи свої, ніж тоненькі. Тоненькі служать більше по особливих дорученнях або тільки значаться й виляють туди й сюди. Толсті ж ніколи не посідають непрямих місць, а всі прямі, і вуж якщо сядуть де, те сядуть надійно й міцно”.

Чичиков подумав і приєднався до товстого. Він познайомився з поміщиками: досить чемним Маниловим і трохи незграбним Собакевичем. Зовсім зачарувавши їхнім приємним звертанням, Чичиков відразу розпитав, скільки в них душ селян і в якому стані перебувають їхні маєтки. Манилов, “ще зовсім людина не літній, що мала ока солодкі, як цукор… був від нього без пам’яті”, запросив до себе в садибу.

Чичиков одержав запрошення й від Собакевича. На інший день у гостях у поштмейстера Чичиков познайомився з поміщиком Новосибірським, “людиною років тридцяти, разбитним малим, котрий йому після трьох-чотирьох слів почав говорити “ти”. Він з усіма спілкувався по-дружньому, але коли сіли грати у віст, прокурор і поштмейстер уважно придивлялися до його хабарів. Наступні кілька днів Чичиков провів у місті.

В усіх про нього зложилася думка досить утішне. Він зробив враження світської людини, що вміє підтримати розмову на будь-яку тему й при цьому говорити “ні голосно, ні тихо, а зовсім так, як треба”. Розділ 2 Чичиков поїхав у село до Манилова. Довго шукали будинок Манилова: “Село Маниловка деяких могла заманити своїм місцем розташування. Будинок панський стояв одинаком на юру…

Відкритому всім вітрам… ” Була видна альтанка із плоским зеленим куполом, дерев’яними блакитними колонами й написом: “Храм відокремленого міркування”. Унизу виднівся зарослий ставок У низині темніли сіренькі бревенчатие хати, які Чичиков відразу прийнявся вважати й нарахував більше двохсот. Удалечині темнів сосновий ліс. На ганку Чичикова зустрічав сам хазяїн.

Манилов був дуже радий гостеві. “Один Бог хіба міг сказати, який був характер Манилова. Є рід людей, відомих під ім’ям: люди так собі, ні те, ні рє… Він була людина видний; риси особи його не були позбавлені приємності…

Він посміхався заманливо, був білявий, із блакитними очами. У першу мінуту розмови з ним не можеш не сказати: “Яка приємна й добра людина!” У наступну за тим мінуту нічого не скажеш, а в третю скажеш: “Чорт знає що таке! ” – і відійдеш подалі… Удома говорив він мало й большею частиною міркував і думав, але про що він думав, теж хіба Богові було відомо.

Господарством не можна сказати, щоб він займався… ішло якось саме собою… Іноді… говорив він про те, як би добре було, якби раптом від будинку провести підземний хід або через ставок вибудувати кам’яний міст, на якому були б по обидва боки крамниці, і щоб у них сиділи купці й продавали різні дрібні товари… Втім, так і кінчалося тільки одними словами”.

У його кабінеті лежала якась книжка, закладена на одній сторінці, которою він читав уже два роки У гостинной стояли недешеві франтівські меблі: всі крісла були обтягнуті червоним шовком, а на два не вистачило, і от уже два роки хазяїн говорив усім, що вони ще не закінчені. Дружина Манилова… “втім, вони були зовсім задоволені один одним”: через вісім років шлюбу до дня народження дружина вона завжди готовила “який-небудь бісерний чехольчик на зубочистку”. Готовили в будинку погано, у коморі було порожньо, ключниця крала, слуги були нечистоплотні й п’яниці Але “все це предмети низькі, а Манилова вихована добре”, у пансіоні, де вчать трьом чеснотам: французькій мові, фортепьяно й в’язанню гаманців і інших сюрпризів.

Манилов і Чичиков виявили неприродну люб’язність: намагалися пропустити один одного у дверях неодмінно першим. Нарешті протиснулися у двері обоє одночасно. Далі пішло знайомство із дружиною Манилова й порожня розмова про загальних знайомих. Об всіх думку однакове: “приємний, препочтеннейший, прелюбезнейший людина”. Потім всі сіли обідати Манилов представив Чичикову своїх синів: Фемистоклюс (семи років) і Алкид (шести років).

У Фемистоклюса тече з носа, він кусає брата за вухо, а той, переборовши сльози й вимазавши жиром, уплітає обід. Після обіду “гість оголосив з досить значним видом, що він має намір поговорити про одну дуже потрібну справу”. Розмова відбувалася в кабінеті, стіни якого були пофарбовані якоюсь блакитненькою фарбою, навіть скоріше сіренької; на столі лежало кілька пописаних паперів, але найбільше було тютюну. Чичиков попросив у Манилова докладний реєстр селян (ревізькі казки), розпитував про те, скільки селян умерло з останнього перепису реєстру Манилов точно не пам’ятав і запитав, навіщо це треба знати Чичикову? Той відповів, що хоче купити мертві душі, які значилися б у ревізії як живі.

Манилов був настільки приголомшений, що “як роззявив рот, так і залишився з роззявленим ротом протягом кількох мінут”. Чичиков переконував Манилова, що ніякого порушення закону не буде, скарбниця одержить навіть вигоди у вигляді законних мит. Коли Чичиков заговорив про ціну, Манилов вирішив віддати мертві душі безкоштовно й навіть купчу взяв на себе, чим викликав непомірний захват і подяка гостюючи Провівши Чичикова, Манилов знову зрадився мріянням, і от він уже уявив, що сам государ, довідавшись об них із Чичиковим міцній дружбі, дарував їхніми генералами.

Розділ 3 Чичиков відправився в село Собакевича. Зненацька почався сильний дощ, кучері збився з дороги. Виявилося, він сильно п’яний. Чичиков потрапив у маєток поміщиці Настасьи Петрівни Коробочки Чичикова проводили в кімнату, обвішану старими смугастими шпалерами, на стінах картини з якимись птахами, між вікон стародавні маленькі дзеркала з темними рамками у вигляді зсілих листів. Увійшла господарка; “одна з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї, збитки й тримають голову трохи набік, а тим часом набирають потроху деньжонок у пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комодів…

” Чичиков залишився ночувати. Ранком він насамперед оглянув селянські хати: “Так у їй сільце не маленька”. За сніданком господарка нарешті представилася.

Чичиков почав розмову про покупку мертвих душ. Коробочка ніяк не могла узяти до тями, навіщо йому це, і пропонувала купити прядиво або мед Вона, зважаючи на все, боялася продешевити, початку юлить, а Чичиков, умовляючи її, вийшов з терпіння: “Ну, баба, здається, крепколобая!” Коробочка все не могла зважитися продати мертвих: “А може, у господарстві-те як-небудь знадобляться…”” Тільки коли Чичиков згадав, що веде казенні підряди, йому вдалося переконати Коробочку.

Вона написала доручення на здійснення купчої. Після довгих торгів справа, нарешті, було зроблено. На прощання Коробочка рясно почастувала гостя пиріжками, млинцями, коржами з різними припеками й іншою їжею Чичиков попросив Коробочку розповісти, як виїхати на більшу дорогу, чим спантеличив її: “Як же б це зробити?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ поеми Мертві душі Гоголя Н. В

Categories: Шкільні твори

Links