Ноздрев і Хлестаков: порівняльна характеристика (По добутках H. В. Гоголя “Мертві душі” і “Ревізор”)

1. Загальні риси героїв. 2. Розходження в характері Ноздрева й Хлестакова. 3. Характеристика персонажів з погляду автора. 4. Вневременность їхнього існування.

Цю крилату фразу, вкладену М. В. Гоголем у вуста Хлестакова з “Ревізора”, з повною підставою можна віднести до іншого яскравого персонажа письменника – Ноздреву з “Мертвих душ”. Легкість незвичайна в них не тільки в думках, але й у вчинках, у способі життя. У цьому полягає їхня своєрідна привабливість – тепер їхнього прізвища стали загальними. Дійсно між ними багато загального

Обоє героя – енергійні, безтурботні, азартні, товариські, обоє люблять прихвастнуть, а те й просто збрехати. Саме головне – Гоголь використовує схожий прийом в обох добутках стосовно до цих героїв.

Досить розумні, хитрі, серйозні й процвітаючі люди стають жертвами обману цих “пустейших” створень. В “Ревізорі” Городничий є колишнім гравцем Він розумний, спритний, як всі чиновники в Росії за всіх часів, він картяр з. стажем, майстер інтриги. Багаторічний адміністративний і військовий досвід дозволяв викрутитися із самих різних обставинах, ведучи “безліч ігор з найрізноманітнішими партнерами:

від міських купців до Добродії Бога”.

І саме цей пройдисвіт виявляється обдурять нікому невідомим дрібним “брехуном і джигуном” Хлестаковим. Подібна історія відбувається й із Чичиковим – розважливим і холоднокровним ділком, прекрасним психологом, що вміє відразу ж проникнути вглиб натури людини, з яким йому має бути вести справи. І йому з успіхом вдається укладати угоди з усіма, з ким він зустрічається. Проте автор показує, що й Павло Іванович помилився, думаючи, що Ноздрев відразу підпише купчу. До того ж Чичиков найменше сумнівається в успіху ділових переговорів саме з Новосибірським.

“А що ж, – подумав Чичиков, – заїду я справді до Ноздреву. Чим же він гірше інших. Така ж людина, так ще програвся Горазд він, як видно, на всі, стало бути, у нього даром можна дещо випросити”.

Цілеспрямованому Чичикову, з дитинства живучий за принципом “збирай копійку”, навіть у голову не приходить, що є люди, з якими неможливо вести справи. Він також стає жертвою людини, що-“продасть, обдурить, рознесе слух по всій окрузі, так ще й прибреше “три короби””. Але все-таки між Хлестаковим і Новосибірським є й важливі розходження. Хлестаков не бажає нікому шкоди, він грає, не замислюючись про наслідки, У цьому зміст його життя. У Ноздрева ж є риса характеру, що приносить багато неприємностей навколишньої – він мав “страстишку напаскудити ближньому, іноді зовсім без усякої причини…

Чим ближче хто з ним сходився, тому він скоріше всіх насалював: розпускав небилицю, глупее якої важко видумати, розбудовував весілля, торговельну угоду й зовсім не почитав себе вашим ворогом; навпроти, якщо випадок приводив його знову зустрітися з вами, він обходився знову по-дружньому й навіть говорив: “Адже ти такий негідник, ніколи до мене не заїдеш””. Ноздрев і сам не розуміє, навіщо він це робить, але така його природа. Він живе сьогоднішнім днем і не замислюється про завтрашній: вигравши в карти, він всі свої гроші обмінював на всякі непотрібні речі, які на наступний же день програвалися іншому, більше щасливому гравцеві. Автор говорить, що це – наслідок якоїсь “невгамовної в’юнкості й жвавості характеру”. М. В. Гоголь іронічно називає його “історичною людиною”, тому що “на жодному зборах, де він був, не обходилося без історії Яка-небудь історія неодмінно відбувалася: або виведуть егопод руки із залу жандарми, або примушені бувають виштовхнути свої ж приятелі.

Якщо ж цього не трапиться, то все-таки що-небудь так буде таке, чого з іншими ніяк не буде… І набреше зовсім без усякого нестатку…”. При цьому він “…

У багатьох відносинах була багатобічна людина, тобто людина на всі руки. У ту ж мінуту він пропонував вам поїхати куди завгодно, хоч на край світла, увійти в яке хочете підприємство, міняти всі що не їсти на світі на всі що хочете”. Ноздрев нав’язує навколишньої зовсім незрозумілу їм форму спілкування. Його думки швидко переходили із предмета на предмет, не було ніякої логіки в його діях і мовленнях. У нього насправді “мертва душа”, нездатна почувати й переживати, з. Як і інші поміщики, він внутрішньо не розвивається, не міняється з віком.

“Ноздрев у тридцять п’ять років був такий же зовсім, яким був в осьмнадцать і двадцять: мисливців погуляти”. Портрет лихого гравця сатиричен і саркастичен одночасно: “Це був середнього росту, дуже непогано складений молодець із повними рум’яними щоками. Здоров’я, здавалося, так і пирскало з особи його”. У житті поміщика немає місця духовності.

У кабінеті “не було помітно слідів того, що буває в кабінетах, тобто книг або паперу; висіли тільки шабля й дві рушниці”. Господарство Ноздрева залишає бажати кращого, навіть обід складається із блюд, які приГорели або, навпроти, недоварені. Саме Ноздрев розбовтує на балі в губернатора таємницю, що так ретельно намагався сховати Чичиков: покупку “мертвих душ”. Коробочка, Що Приїхала в місто, що побажало довідатися, “почім ходять мертві душі”, підтверджує слова лихого “балакуна”.

При цьому Ноздрев не гірше й не краще інших персонажів поеми “Мертві душі”. Всі вони не мають ніякого поняття про гуманність, правила поведінки й норми моралі, торгуючи людськими душами. Разом з тим Хлестаков – душу “живаючи”, він не обділений деякими талантами, акторськими й психологічними здатностями.

Саме в його вуста автор закладає точні характеристики інших персонажів, коли він пише листи “душі Тряпич-Кину”. Мотив гри у творчості Гоголя займає важливе, якщо не першорядне. значення Хтось із великих сказала: “Поки людина грає, вона живе”. І в цьому, мені здається, основна відмінність Хлестакова й Ноздрева незважаючи на гадану подібність характерів. Дуже довгий час у літературознавстві панувала точка зору про навмисне введення в оману міських чиновників лжеревизором, він з’являвся чи ледве ні шахраєм.

Сьогодні поряд із цією існує й інша думка. Звичайно, його не можна назвати позитивним персонажем. Гоголь показав типової людини, що пропалює життя легко й просто. Театр, карти, розваги, флірт із дамами – у цьому сходяться всі його інтереси. Хлестаков весь у грі, він живе, граючи, і грає, живучи: слова, ролі, маски народжуються в нього самі собою.

Тому він з легкістю з’являється перед нами в образі значної особи, по простоті щиросердечної не догадуючись, що його приймають за ревізора. Він почуває, яким його хочуть бачити навколишні, і відповідає цим очікуванням. Завершити свої міркування хотілося б наступним. Ці слова Гоголя, що ставляться тепер уже до Ноздреву, по праву можна віднести до Хлестакову: “Може бути, назвуть його характером побитим, стануть говорити, що тепер немає вже Ноздрева. На жаль!

Несправедливі будуть ті, які стануть говорити так. Ноздрев довго ще не виведеться з миру. Він скрізь між нами й, може бути, тільки ходить в іншому каптані; але легковажно непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною”. Ці герої Гоголя безсмертні, як безсмертні людські пороки, які вони персоніфікуються


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ноздрев і Хлестаков: порівняльна характеристика (По добутках H. В. Гоголя “Мертві душі” і “Ревізор”)

Categories: Шкільні твори

Links