Зміст роману Гоголя “Мертві душі”. Глава восьма, дев’ята й десята

Покупки Чичикова виявилися у центрі уваги міських пліткарів. У місті йшли розмови про те, чи вигідно купувати селян для переїзду в нові маєтки. Всі ці розмови виявилися для Чичикова сприятливими. З них ставало зрозуміло, що Чичиков мільйонер. Жителі міста й до цього ставилися до нього з любов’ю, а тепер, після таких толков, полюбили ще більше. Але особливе враження зробив він на дам губернського містечка. Щоб зрозуміти причину цього, треба знати, які були ці дами. Дами містечка були незвичайно обережні й пристойні в словах і вираженнях. “Ніколи

не говорили вони: “я висякалася”, “я спітніла”, “я плюнула”, а говорили: “я полегшила собі ніс”, “я обійшлася за допомогою хустки”. Ні в якому випадку не можна було сказати: “ця склянка або тарілка смердить”… а говорили замість того: “ця склянка недобре поводиться” – або що-небудь начебто цього”.

Чичиков бачив незвичайну увагу до себе. Один раз він знайшов на своєму столі лист, але хто приніс його, не можна було довідатися. Починалося воно “дуже рішучо”: “Ні, я повинна до тебе писати!” Підпису під посланням, у якому були навіть віршовані рядки, не було, і,

поїхавши на бал, Чичиков шукав очами ту, котра могла б цей лист написати. “Дами обступили його своєї блестящею гирляндою. Талії їх були обтягнуті й мали самі міцних і приємні для очей форми”. Губернаторша представила Чичикова своєї дочки, і він довідався в ній ту дівчину, що так сподобалася йому на дорозі, при зіткненні з його бричкою. Чичиков захоплений дівчиною, почуває себе “ледве – ледве не гусаром”, намагається розважити її розмовою, але їй нудно сним.

Зненацька на Чичикова звалюється теперішня неприємність: з’являється Ноздрев. У звичайній своїй манері він при всіх починає розмову про покупку мертвих душ. Чичиков розстроєний, а дами, підхоплюючи новину, спочатку не хочуть їй вірити – всім добре відомий характер Ноздрева. Але “як ні дурні слова дурнів, а іноді бувають вони достатні, щоб збентежити розумної людини”. Навіть не дочекавшись закінчення вечері, Чичиков їде ксебе.

Глибокою ніччю в місто приїжджає карета з Коробочкою. Після від’їзду Чичикова вона усе сильніше турбувалася, що продешевила, і нарешті вирішила сама довідатися, почім нині мертвої душі

Глава дев’ята

Рано ранком, “раніше навіть того часу, що призначено в місті N. для візитів”, одна дама їхала до своїй “щирій приятельці” стільки що почутою новиною. Даму, до якої приїхала гостя, у місті N. усі називали “дамою приємної у всіх відносинах”. дама, Що Приїхала, – “просто приємні дами”, повідомляє своїй “щирій приятельці” – дамі приємної у всіх відносинах, дивну новину: Чичиков вимагав у Коробочки продати йому Мертві душі. Мертві душі вигадані Чичиковим для прикриття, а насправді він хоче відвезти губернаторську дочку, зміркувала дама приємна у всіх відносинах. Входить прокурор, чоловік господарки будинку, і обидві дами вивалюють на нього всі новини відразу: і про покупку мертвих душ, і про викрадення губернаторської дочки. Прокурор зовсім спантеличений. Слухи з неймовірною швидкістю розходяться по місту, проникають навіть у ті будинки, у яких Чичиков ніколи не був. Чоловіки стурбовані й обговорюють найбільше покупку душ, дами – зв’язок губернаторської дочки із Чичиковим. Поступово вся Історія обростає новими деталями: Чичиков називається й організатором бунту. Нарешті, губернатор одержує два службових повідомлення про необхідність затримати фальшивомонетника й розбійника, що втік, і обивателі міста підозрюють, що одним з них є Чичиков. Щоб з’ясувати нарешті, хто ж такий приїжджий і що тепер робити, вирішено було “зібратися в поліцмейстера, уже відомого читачам батька й благодійника міста”.

Глава десята

Коли чиновники зібралися в “батька міста”, їм здалося, що від перенесеного занепокоєння вони схудли

“Не говорячи вже про розбіжності, властивих всім радам, у думці тих, що зібралися виявилася… якась незбагненна нерішучість”. Один говорив, що приїжджий “делатель” державних асигнацій, а потім додавав: “а може бути, і не делатель”. Іншої затверджував, що він чиновник генерал-губернаторської канцелярії, а потім присовокуплял: “а, втім, чорт його знає”. Раптом поштмейстер, до цього размишлявший про що, викликнув: ” чиЗнаєте, добродії, хто це? Це не хто іншої, як капітан Копейкин!”

А коли все в один голос запитали: “Хто такий цей капітан Копейкин?” – поштмейстер розповів їм історію, або, як він виразився, “пре-занимательнуюдля письменника до певної міри поему”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Зміст роману Гоголя “Мертві душі”. Глава восьма, дев’ята й десята

Categories: Нові твори

Links