Мертві душі характеристика образу Манілова

Манілов – “солодкий” сентиментальний поміщик; перший, до кого спрямовується Чичиков в надії придбати мертві душі(гл. 2). Персонаж, “зібраний” з уламків літературних штампів; пов’язаний з водевільно-комедійним типом жалісного “карамзиниста”; з мольеровским типом “безглуздого дворянина” та ін. Крізь численні літературні маски в образі М. просвічує маска соціальна.

У його портреті(біляве волосся, блакитні очі), в малюнку його поведінки(нудотна мрійливість при повній бездіяльності), навіть у віці(близько 50 років)

можуть бути пізнані риси “сентиментального”, душевного і порожнього государя Олександра I останніх років його правління, що привели країну до катастрофи. В усякому разі, це той же соціальний тип. (Спроба зв’язати М. з Миколою I, що робилася, була свідомо помилковою.) Ім’я дружини М., приємної пані, що плете мереживні гаманці, – Лизанька – співпадає як з ім’ям сентиментальної героїні Н. М.

Карамзіна, так і з ім’ям дружини Олександра I.

Сконструированность образу М., його сотканность з чужих клаптиків, відсутність якого б то не було натяку на біографію підкреслюють порожнечу героя, “нікчемність”,

прикриту цукровою приємністю вигляду, “великатностью” поведінки. (По відгуку оповідача, М. – ні се ні те, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан; чортзна-що таке.)

Характери поміщиків, зображених в поемі, відбиваються в речах, які їх оточують. Будинок М. стоїть на юру, відкритий усім вітрам; “спад гори” покритий підстриженим дерном; видно ріденькі вершини беріз; альтанка піднесено пойменована “Храмом відокремленого роздуму”; ставок повністю затягнений ряскою; всюди сіренькі хати, числом 200; у селі немає дерев; “забарвлення” дня – не те ясний, не то похмурий, світло-сірого кольору – співпадає з колором кабінету М., покритого блакитною фарбою на зразок сіренької.

Усе це вказує на нікчемність, безживність героя, від якого не дочекаєшся жодного живого слова. Прихованій “мертвотній” М. відповідає бездіяльність(він не знає, скільки чоловік у нього померло; усім відає 40-річний ситий прикажчик), нерухомість його проведення(у зеленому шалоновом сюртуку або в халаті, з чубуком в руці) часу. Зачепившись за будь-яку тему, думки М.

Вислизають в нікуди, в роздуми про благополуччя дружнього життя, про міст через ставок, про бельведер, такий високий, що з нього можна за чаєм спостерігати Москву, до якої насилу доїде колесо чичиковской брички. У світі М. немає і часу: два роки закладена на одній і тій же сторінці якась книга(мабуть, випуск журналу “Син Вітчизни”); вісім років триває шлюб – але М. і його Лизанька як і раніше поводяться як молодожони.

І дія, і час, і сенс життя замінені словесними формулами; почувши від Чичикова його дивне прохання(“Я бажаю мати мертвих.”.), М. приголомшений, залишається декілька хвилин з розкритим ротом, і підозрює гостя у божевіллі. Але коштує Чичикову підібрати вишукане словесне оформлення своєму дикому проханню, як М. абсолютно заспокоюється. Причому назавжди – навіть після “викриття” Чичикова він наполягатиме на його “доброякісності” і високих властивостях чичиковской душі.

Світ М. – це світ неправдивої побутової ідилії, яка багата неправдивою утопією фантастичного благоустрою(ср. грецькі імена його дітей – Фемистоклюс і Алкід, окрім усього іншого пов’язані з грецьким походженням ідилії). “Хибність” маніловської утопії і маніловської ідилії зумовлена тим, що не ідилічного минулого, ні утопічного майбутнього у М. немає, як немає і сьогодення.

Шлях Чичикова в Маниловку, що загубилася, не випадково зображений як шлях в нікуди : навіть вибратися з Маниловки, не загубившись на просторах російського бездоріжжя, – і те важке. (Маючи намір потрапити до Собакевичу, Чичиков повинен буде спочатку заночувати у Коробочки, а потім загорнути до Ноздреву, т. е. саме до тих “незапланованих” поміщиків, які врешті-решт і згублять його славну репутацію.) Відповідно до сюжетної схеми 1-го тому, що “перевертає” схему дантовского “Пекла”, образ М.

У портретній галереї загиблих або гинучих душ займає одночасно і найвище, і найнижче місце; він в рівній мірі “прописаний” і у верхньому крузі, Лімбі, і в останньому, 9-му крузі російського “пекла”, звідки немає шансів вибратися в прийдешній російський “рай”. У М. немає нічого негативного; він не ліг так низько, як Плюшкин і тим більше сам Чичиков; він не вчинив в цьому житті нічого негожого, тому що взагалі нічого не вчинив. Але в нім немає і нічого позитивного; у нім абсолютно померли які б то не було завдатки. І тому М.

На відміну від інших “напівнегативних” персонажів не може розраховувати на душевне перетворення і відродження(смислова перспектива 2-го і 3-го томів) – в нім нічого відроджувати і перетворювати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Мертві душі характеристика образу Манілова

Categories: Твори на вільні теми

Links