Мертві душі – Розділ III

Чичиков в задоволеному настрої сидів у своїй бричці, занурившись у кошториси і міркування, які, судячи по усмішці, блукає по його обличчю, були йому приємні. Селіфана між тим управлявся з кіньми, розмірковуючи на власні теми, від яких його відірвав лише удар грому, за ним – наступний. Раптом дощ хлинув як з відра. Селіфан моторний але натягнув яку-то ряднину проти дощу і гримнув на коней. Але ояяе міг згадати, скільки поворотів вони проїхали, а тому, як російська людина, повернувши направо при першому ж випадку, пустився вскач. Село Собакевича

не показувалася, що турбувало Чичикова. Між тим Чичиков помітив, що бричка гойдається з боку в бік: було ясно, що вони звернули з дороги і, ймовірно, тащаться по взбороненному полю. Виявилося до того ж що Селіфан п’яний. Але в цей час доля наче вирішила над ними зглянутися. Здалеку почувся собачий гавкіт. На оклик відповів жіночий голос. Ворота відчинилися. Бричка зупинилася перед невеликим будиночком. Чичикова проводили в тісно заставлену, захаращену кімнату. За хвилину вийшла господиня, “жінка похилого років в якомусь спальному чепці… одна з тих матушок, невеликих поміщиць, які бідкаються на неврожаї,
збитки і тримають голову трохи набік, а між тим набирають потроху грошенят в пестрядевие мішечки, розміщені по ящиках комодів “. Господиня повідомила, що ні про яке Собакевич і чутки не чула, та й Манілова теж не знає. Імена її сусідів, які вона перерахувала, Чичикову чути поки не доводилося. Вони заїхали дуже далеко. Господиня поклала гостя спати. Вранці Чичиков насамперед глянув на селянські хати, які показували достаток їх мешканців: всі містилося в порядку.

За сніданком господиня нарешті представляється: Настасья Петрівна Коробочка, колезька секретарка. Чичиков заводить розмову про померлих селян, цікавлячись, чи не можна їх купити.

“Так на що ж вони тобі?”-Сказала стара, витріщивши на нього очі. Вона задумалася. Коробочка бачила, що справа, точно, як ніби вигідне, та тільки аж надто нове і небувале, а тому було почала сильно побоюватися, щоб як-небудь не надув її цей покупщик. Починаються відмовки. “Краще вже я маненько почекаю, – говорить вона, – може понаедут купці, та застосувати до цін… А може, в господарстві-то як-небудь з нагоди знадобляться… ” Чичиков виходить з терпіння, порівнює її з дворняжкою, що лежить на сіні: і сама не їсть сіна, і іншим не дає. “Я хотів було закуповувати у вас господарські продукти різні, тому що я і казенні підряди теж веду…” “Тут він прілгнул, хоч і побіжно і без будь-якого подальшого роздуми, але несподівано вдало”. Коробочка згідна, пише доручення на ім’я отця Кирила на вчинення купчої. Чичиков весь вичавлений як лимон. Вийшовши у вітальню, він дістає свою скриньку з документами і гербовою папером. Нарешті справа зроблена. Стіл був вже накритий. Селіфан між тим ось-ось повинен підігнати бричку. Коробочка дає в провідники дівчинку – показати дорогу. Коні рушили. У корчми Чичиков дав їй мідний гріш, і вона побрела геть.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Мертві душі – Розділ III