Жив у одному аулі бідний старий, і було у нього дванадцять синів. Одинадцять старших синів були злі, дурні й ледачі. А самий молодший син, Байбурак, був добрий, спритний і розумний. Коли сини підросли, батько задумав їх женити. Але ось лихо: де знайдеш стільки наречених? Та довелося старому відправитися шукати по білу світу наречених для своїх синів. Зшив він собі чоботи без верхів і бешмет без рукавів, побрав на дорогу корж так баранячу ногу й пішов мандрувати. Ішов він крок уперед, а два назад і дійшов нарешті до гори, де стояла сакля баби Карт-Енем. Баба Карт-Енем пряла вовчу вовну.
- Здраствуй, сусідка!-сказав старий.
- Здраствуй, людей! Навіщо подарував?
- Шукаю наречених для моїх дванадцяти синів, - відповів старий.- Чоботи стоптав, бешмет роздер, а користі не видне.
- Дуже добре! Женимо-но ми твоїх синів на моїх дочках, - сказала баба Карт-Енем.- У мене саме дванадцять.
Пішов старий додому й велів синам їхати за нареченими.
Швидко зібралися брати й поїхали. Баба їх нагодувала, напоїла й уклала спати під чарівну ковдру, яким можна було вкрити три тисячі людей.
Опівночі молодший брат Байбурак почув, як баба точила у темряві свій великий ніж, і розбудив старших.
- Не спите, - сказав він.
Нагострила Карт-Енем ніж, підійшла до братів і запитала:
- Хто спить, хто не спить?
- Я не сплю!-відгукнувся Байбурак.
- Чому ж ти не спиш?-здивувалася баба.
- Тому що твої гусаки кричать.
Пішла баба Карт-Енем і зарізала своїх гусаків. Тільки трьох залишила-це минулого чарівні гусаки.
- Хто тут спить, хто не спить?-запитала вона, повернувшись.
- Я не сплю!-відгукнувся Байбурак.
- Чому ж ти не спиш?-розсердилася баба Карт-Енем.
- Тому що твої корови мукають.
Побігла баба Карт-Енем, розбудила старшу дочку, і вдвох перерізували вони всіх корів.
Ледь баба Карт-Енем вийшла, кинувся Байбурак до братів, і вони помчалися ладь від цих місць так швидко, як тільки вміли. А баба Карт-Енем прийшла додому й зрозуміла, що Байбурак із братами перехитрили її. Завила вона від злості, села у гарбу без коліс і полетіла за ними у погоню.
Побачив Байбурак: доганяє їх Карт-Енем, кинув у неї камінь, і виросла між ними висока гора. Баба Карт-Енем стала гризти цю гору своїми залізними зубами, прогризла наскрізь і знову погналася за братами. Вона вже майже наздогнала їх, але Байбурак тупнув ногою, і за спиною у братів лягла глибока прірва. Баба Карт-Енем не змогла її перестрибнути. Довелося їй повернути назад.
А старші брати хоч і повернулися додому благополучно, але по дурості й по злості зненавиділи Байбурака за його сміливість і спритність і тільки й думали про те, як би його погубити.
Та придумали нарешті. Прийшли до хана тієї країни й сказали:
- У баби Карт-Енем, великий хан, є чарівна ковдра, яким можуть укритися відразу три тисячі людей.
Ханові дуже захотілося мати така ковдра.
- Добудьте мені його!-наказав він.
- Ми не добудемо, наш братик Байбурак добуде, - відповіли одинадцять братів.
- Тоді скажіть йому: нехай принесе мені чарівна ковдра, а то голову відрубаю.
Не довго думав Байбурак, перекинув через плече ціпок і відправився за чарівною ковдрою.
Прийшов він до баби Карт-Енем, забрався на дах і продолбил у даху діру саме над постіллю господарки. Потім застромив у кінець ціпка голку й сидить - ночі чекає.
Ось заснула Карт-Енем, а Байбурак просунув ціпок у діру й уколов її голкою. Подумала баба, що її блохи кусають, і з досади викинула за двері чарівна ковдра.
А хитрий Байбурак звалив ковдру на спину й пішов.
Баба Карт-Енем поворочалась ще небагато, а потім подумала: "Не стягнув би цей хитрун Байбурак моя ковдра!" Вийшла із саклі й побачила: ковдри ні, а Байбурак уже перевалює через сусідню гору.
Ледве не лопнула баба Карт-Енем від злості, села у гарбу без коліс і пустилася у погоню.
Як тільки стала вона доганяти Байбурака, він кинув камінь, і за спиною його піднялася висока гора. Вгризла баба у цю гору залізними зубами й прогризла її наскрізь. Ось-ось наздожене вона Байбурака.
Тоді Байбурак тупнув ногою, і лягла між ними глибока прірва. Та знову Карт-Енем не змогла перебратися через неї й, брязкаючи зубами, повернулася додому.
А Байбурак відніс чарівну ковдру у палац і одержав від хана у нагороду золотий червінець. Ще більше зненавиділи Байбурака заздрі брати. Та придумали вони, як його погубити. Прийшли до хана й сказали:
- У баби Карт-Енем, великий хан, є чарівні гусаки: вони вміють пророкувати майбутнє, - і наш Байбурак може добути тих гусаків. Хан призвав до себе Байбурака:
- Добудеш мені чарівного гусака?
- Добуду!-відповів Баибурак.
Чи Мало йшов Байбурак, чи багато, але прийшов до баби Карт-Енем і сховався за дверима.
- Мабуть-но принеси мені гусака, - сказала саме у цей час баба Карт-Енем старшої дочки. - Я поворожу, де тепер цей хитрун Байбурак. Дочка принесла гусака.
- Гусак, де зараз Байбурак?-запитала баба.
- У тебе за дверима сховався, - відповів гусак.
Не повірила баба Карт-Енем, розсердилася й відірвала гусакові голову, а дочка послала за другим гусаком. Принесла дочка другого гусака.
- Ну-но, гусак, де зараз Байбурак?-запитала баба Карт-Енем.
- Тут, за дверима коштує, - відповів гусак.
Тоді й другому гусакові відірвала вона голову й послала дочка за третім. Третій гусак онімів від страху, коли побачив, що трапилося з іншими гусаками, а потім закричав:
- Подивися сама, Байбурак коштує за дверима!
Отут тільки догадалася баба відкрити двері. У куточку стояв Байбурак. Вона схопила його й стала прив'язувати до стола. А сама розспівувала: Ну, попався ти мені нарешті! Ось тебе й зажарю, хитрун!
- Ека нудьга однієї обідати, - відгукнувся Байбурак.- Покликала б на обід своєї родички, а потім уже й пісні співала!
Та баба Карт-Енем побігла скликати на обід своєї родички, а Байбурак розірвав мотузки, схопив під мишку чарівного гусака й пішов додому. Цього разу баба Карт-Енем пустилася у погоню занадто пізно - усієї родички адже не швидко скличеш, - Байбурак спокійно добрався до свого будинку, відпочив небагато й поніс ханові у подарунок чарівного гусака. А хан з радощів дав йому цілих два золотих червінця.
Злі брати зовсім висохнули від заздрості. Та пішли до хана втретє, і сказали йому:
- Чарівна ковдра й гусак-провісник у тебе тепер є, великий хан. А Байбурак похваляється, говорить: притягну сюди й бабу Карт-Енем. Покликав хан Байбурака й запитав:
- Приведеш у палац бабу Карт-Енем?
- Привести можна, - сказав Байбурак.- Боюся тільки, як би не було лиха. Пішов Байбурак до ханського коваля й велів скувати залізна скриня зі ста замками, а потім переодягся у лахміття, причепив собі бороду із клоччя, підняв скриню на плече й зашкутабогав до баби Карт-Енем.
- чи Знаєш ти Байбурака?-запитав він у баби Карт-Енем.
- Ох, знаю, знаю! Багато горя заподіяв мені цей хитрун Байбурак, - відповіла баба.
Та отут вона побачила залізну скриню.
- Для чого ти тягаєш із собою така важка скриня?
- Я ховаюся у нього влітку від жари, а взимку від холоду, - пояснив Байбурак.
- Продай мені скриня, - попросила баба Карт-Енем.
- Продати можна... Тільки ти спершу залізь у нього, подивимося, чи зручно тобі буде.
Байбурак відкрив кришку й, тільки-но баба Карт-Енем залізла у скриню, клацнув і замкнув усі сто замків.
Звалив Байбурак скриня на плечі й поніс його у місто, але у палац із ним не пішов, з'явився до хана налегке й сказав йому:
- Усі! Більше я тобі не слуга! Та нагороди мені ніякий не треба. Ось тобі ключі від скрині.
Віддав Байбурак ключі ханові й забрався на високу вежу. А перед дверима тієї вежі була вирита глибока яма.
Прибіг хан за скринею й тільки відкрив останній зі ста замків - баба Карт-Енем вискочила й проковтнула хана живцем.
Подивилася потім Карт-Енем по сторонах до побачила Байбурака на високій вежі. Кинулася вона до нього, так поспіхом спіткнулася, упала у яму й розбилася.
А Байбурак зажив з тих пір спокійно. Та жив, треба вам сказати, непогано. Я сам у гостях у нього був. Брагу пив, халвою закусив!