Їхав одного разу знатний бий зі своїми трьома візирами, оглядав свої володіння й побачив старого, що жне пшеницю.
- Агов, старий!-крикнув бий.- Я бачу, вершина твоєї гори білим снігом покрилася.
- Що гора!-відгукнувся старий.- Уже й рівнину, мій бий, біла імла застеляє...
- А як з їжею у тебе справи?
- Управляюся, спасибі. М'ясом хліб жую.
- А чим ти зайнятий, старий?
- Позичав, а тепер цей борг одержую.
- А якщо б я тобі послав трьох жирні селезнів, що б ти з ними зробив?
- Обскубав до останньої перинки.
Посміхнувся бий, хльоснув коня й поїхав далі. А за ним слідом візири... Візири нічого не зрозуміли з бесіди старого з бием і шушукалися між собою: "Що б це значило?"Нарешті старший візир не витерпів і запитав:
- Про що, ушанований бий, говорили ви зі старим? Я, зізнатися, нічого не зрозумів...
- Нічого не зрозумів? Ну, а ви?-звернувся бий до молодших візирів.
- Ні слівця не зрозуміли!-сказали ті у відповідь. Розсердився бий:
- Які ж ви мені порадники, мої розумні візири, коли простої розмови зрозуміти не можете! Або вгадаєте, про що йшло мовлення, або більше ви мені не потрібні. Усіх прожену!
Від'їхали візири у сторонку, почали радитися. Та так прикидали, і отак... Нічого придумати не можуть! Розв'язали: "Повернемося до старого, запитаємо у нього самого".
Повернулися до старикова полю, і крикнув старший візир:
- Старий, а старий! Бий прогнав нас за те, що ми не розібрали, про що у вас мова йшла. Не чи скажеш ти нам?
- Тому не сказати? Скажу! Тільки за це ви віддайте мені своїх коней і одяг.
Переглянулися візири, зам'яли... Уже дуже не хотілося їм віддавати жвавих скакунів і дороге плаття. Так що поробиш! Прожене бий, зовсім зле буде!
Злізли вони з коней, зняли із себе всі й говорять:
- Ну, давай, старий, викладай свою таємницю. Та старий сказав:
- Коли бий крикнув: "Вершину твоєї гори білий сніг покрив!" - це означало: "Ти зовсім посивів, старий!" А я на це відповів: "Уже й рівнину біла імла застеляє". Означало це: "Ока мої сталі погано бачити". Бий запитав у мене: " Як справи з їжею?" Та я йому відповів: "М'ясом хліб жую". Значило це: "Жую яснами". ( Зубів-Те у мене жодного не залишилося!) "Чому займаєшся?" - запитав потім бий. Та я відповів: " Позичав, а тепер
Борги одержую". Це означало: "Кинув я навесні зерна пшениці у землю, як би у борг їй дав, а тепер земля мені врожаєм борги повертає". Останнє питання бий мені про жирних селезнів задав: що б я з ними зробив, якщо б вони мені попалися? А я відповів: "Ощипал би до останньої перинки". Ось ви мені й
Попалися!-уклав старий.- Коштуєте переді мною, як селезні обскубані, без єдиної перинки.