Жив колись одна людина, і було у нього сорок синів. Одного разу прийшли старші брати до батька й сказали:
- Знайди нам, батько, у нареченої сорок сестер.
- Зроби, як вони просять, батько, - порадив самий молодший із синів, Малик-Мамед.- Тільки коли поїдете шукати наречених, дивитеся не зупиняйтеся на нічліг біля міста Палас.
- Старий я вже, - відповів батько, - і важко мені буде мандрувати. Однак чого не зробиш для таких молодців!
Та, залишивши будинку Малик-Мамеда, пустився з іншими синами у шлях. Довго їхати не довелося. Незабаром зустріли вони жебрака.
- Куди, бідняк, ідеш?-запитав старий.
- Ах, не запитуй, подорожанин!-відповів жебрак.- Був я колись добрим хазяїном, так ось народила, на лихо, дружина моя сорок дочок, а годувати мені їх нема чим. Ось і ходжу з торбою так ціпком, прошу милостині.
- Тебе-Те нам і треба, приятель!-закричав обрадуваний батько.
Поїхав він із синами у будинок бідняка, побрав сорок його дочок і, веселий, відправився з ними додому.
Хоч і поспішали вони засвітла добратися до будинку, але ніч застала їх у шляху, і довелося їм зупинитися на нічліг біля великого міста, дорогу до якого перепинила ріка, тускніло, що блищала при молодику. Зранку першим прокинувся старий і побачив, що не ріка.,лежала вночі перед ними, а величезний змій ашдага й змій цей тепер оповився кільцями навколо їхньої стоянки; луска його блискала й переливалася на сонце.
- Горе, діти мої!-застогнав батько. - Ось він, той місто Палас, який велів остерігатися Малик-Мамед!
Так пройшов день, пройшов і інший, а надвечір третього дня, коли всі вони знемогли від голоду й спраги, старий сказав змію ашдага:
- Агов, жорстокий, або з'їж, або випусти! Зглянься над нами.
- Прийшли до мене твого молодшого, і я випущу вас усіх непошкодженими, - відповів змій.
Нема чого було робити - відправив старий одного із синів за Малик-Мамедом.
Приїхав той додому й заплакав:
- Братик, скоїлося ихо! Ми заночували там, де ти нам не велів. А тепер злий ашдага побрав нас у полон і не прагне випустити, поки ти не з'явишся до нього.
- Що ж, братик, підемо!
Малик-мамед осідлав коня й поспішив на допомогу.
- Чого прагнеш від мене, змій?-запитав Малик-Мамед, коли ашдага, піднявши кінчик хвоста, випустив з полону його батька, усіх братів і дівчат.
- Привези мені у дружин прекрасну дочку шаха девов. А не привезеш, я наздожену тебе, де б ти не був.
Сіл Малик-Мамед на свого доброго коня й виїхав у дорогу. Він загубив лік дням і ночам, розшукуючи прекрасну дочку шаха девов; кінь його скульгавів, сам він притомився. Та ось одного разу у входу у глуху ущелину юнак побачив старого вовка, який відпочивав, поклавши голову на сірі лабети.
- Куди ти їдеш, Малик-Мамед?-запитав вовк людським голосом.
- Змій ашдага послав мене знайти для нього прекрасну дочку шаха девов.
- Повернися, - порадив вовк.- Справа це важке, а кінь у тебе поганий. Добудь собі доброго скакуна замість цієї шкапи, яка спотикається на кожному кроці.
Послухався Малик-Мамед, попросив вовка повартувати його кінь і пішов добувати собі гарного скакуна, а старий вовк сидів на дорозі й чесно сторожив його коня.
Повернувшись, Малик-Мамед подарував її вовкові на подяку за раду, і вовк сказав йому:
- Поїдь усі вперед, нікуди не звертаючи. На іншому кінці цієї ущелини, з якого ти виберешся після двох місяців шляху, лежить царство девов... Бажаю удачі!.. Коли будеш їхати назад, заглянь до мене у гості. Два чи місяці їхав Малик-Мамед або довше, я не знаю, тільки як виїхав він з ущелини, побачив швидконогого юнака, який на ходу доїв лань, що тікала.
- Однак, і моторний же ти!-похвалив його Малик-Мамед.
- Це що!-відповів Швидконогий.- Ти куди проворнішей, якщо погодився поїхати за прекрасною дочкою шаха девов.
- А ти мене знаєш?
- Як не знати!-закричав той.- Давно чув про тебе й бажаю бути твоїм товаришем.
Відправилися вони вдвох, а Незабаром побачили велетня, який відламував від скелі й кидав у ущелину величезні камені.
- Ну й сабоний же ти!-позаздрив Малик-Мамед.
- Це що!-відповів Скалолом.- Ось ти так, видне, усіх сабоней, якщо наважився їхати за прекрасною дочкою шаха девов.
- А ти хіба мене знаєш?
- Як не знати!-образився той.- Знаю й думаю бути тобі товаришем. Відправилися вони втрьох, а Незабаром зустріли товстуна, який забавлявся тим, що одним ковтком випивав ріку, а потім виплевивал її назад.
- Ну й спритний же ти!-захопився Малик-Мамед.
- Я-Те що! Ось ти, вірно, дуже спритний, якщо насмілився їхати за прекрасною дочкою шаха девов.
- Та ти мене, виявляється, знаєш?
- Як не знати!-розсердився Водохлеб.- Сиджу ось, чекаю тебе тут, щоб проситися до тебе у товариші.
Та вони вчотирьох відправилися до шаха девов.
- Чого ви прагнете? - запитав у них грізний шах девов.
- Ми прагнемо відвезти твою дочку, - відповів Малик-Мамед.
- Ось як!-посміхнувся шах девов.- Ну що ж, виконаєте три мої накази - віддам вам дочка. Не виконаєте - уб'ю всіх чотирьох!
Та він наказав їм для почала переночувати у залізній саклі, звідки ніхто ще не виходив живим.
- Не квапитеся, друзі, - сказав Водохлеб і осушив одним ковтком найближчу ріку.
А потім вони ввійшли у залізну саклю, і слуги шаха девов замкнули їх там на великий замок.
Уночі шах девов наказав розкласти під підлогою тієї саклі багаття й палити його, поки гості не засмажаться на залізній підлозі, як на сковороді. Опівночі відчули раптом друзі, що дуже ним стає пекуче, і затурбувалися, але Водохлеб тільки
Засміявся й став виплевивать понемножку воду, яку випив з вечора.
У саклі стало прохолодно, і друзі заснули солодко й проспали до ранку.
Зранку відкрили слуги шаха девов залізні двері й побачили, що Малик-Мамед зі своїми товаришами живі, непошкоджені й сплять преспокійно по горло
У воді.
Дуже не сподобалося це шахові девов, і сказав він Ма-Лик-Мамеду:
- Добре! Тепер ти з однієї кульгавою бабусею, яка живе у мене з милості, повинен піти у ліс і принести мені молоко лані. Тільки дивися: якщо вона повернеться з лісу раніше тебе, живому тобі не бути!
Він обдурив Малик-Мамеда, сказавши, що баба була кульгаючи: баба бігала, як вітер.
Та отут за справу узявся Швидконогий.
- Будь спокійний!-сказав він Малик-Мамеду.- Це зроблю я.
Та вони з бабою помчалися у ліс, а коли Швидконогий тільки ще почав доїти першу лань, баба з повним глечиком молока вже верталася назад. "Добре ж!"- подумав він і, надоївши молока, швидше вихру, полетів за бабою й наздогнав її.
- Ти що так квапишся, матінка? - запитав він.
- Синок, - відповіла вона, - я адже кульгаючи. Боюся, ти мене переженеш, - і дала йому шматочок солоного коржа - підкріпитися.
Швидконогий з'їв солоний корж, і йому дуже захотілося пити. Баба напоїла його солодкою водою. Він випив солодкої води, але спрага мучила його усе сабоніше. Хитра баба почастувала його міцним вином, від якого він заснув, звалившись на півдорозі, а сама поставила його глечик з молоком йому на голову й утекла.
Побачив Малик-Мамед, коштуючи на вежі шахського палацу, що Швидконогий заснув на півдороги, і ледве не заплакав з досади. Побрав він свій лук, натягнув і пустив стрілу, так так влучно, що вона розбила глечик і сшибла з голови сплячого, не зачепивши при цьому його самого.
Підхопився Швидконогий, а баба вже наближається до міських воріт! Ринувся він швидше вихру й бури, наздогнав її, вихопив у неї з рук глечик, повний молока, і приніс Малик-Мамеду.
Дуже був зол шах девов, але, робити нема чого, побрав у Малик-Мамеда глечик і сказав:
- А тепер поборися-но ти, сміливець, з моїм головним силачем. Ось вийшов силач, ростом з кам'яну гору й міцний, як камінь, і вжахнувся отут Малик-Мамед, побачивши його.
- Постій!-сказав тоді Скалолом.- Боротися з ним буду я.
Він схопив силача поперек, підняв над головою й закинув так далеко, що ледве його потім розшукали.
Нема чого було отут сказати шахові девов. Довелося йому віддати свою прекрасну дочку Малик-Мамеду. Та пустилися з нею друзі у дорогу назад. Водохлеб залишився на березі першої зустрінутої ними ріки, Скалолом зупинився, углядівши першу кам'яну гору, а Швидконогий погнався за першою ланню, яка попалася їм на шляху. Малик-мамед же із прекрасною дочкою шаха девов поїхали далі одні.
- Куди ти везеш мене, Малик-Мамед?-запитала красуня.
- Хоч і соромно зізнатися, але везу я тебе до страшного змія ашдага, - відповів Малик-Мамед.
Прекрасна дочка шаха девов гірко заплакала.
- Убий змія, - попросила вона, - і я стану твоєю дружиною Навчив би мене
Хто-небудь, як його вбити, - зітхнув Малик-Мамед.
Та отут згадав про мудрого вовка, який кликав його заїхати у гості по дорозі назад.
Старий вовк лежав у виходу з ущелини, поклавши голову на сиві лабети, і дуже зрадів, побачивши Малик-Мамеда.
Нема чого було отут сказати шахові девов. Довелося йому віддати свою прекрасну дочку Малик-Мамеду. Та пустилися з нею друзі у дорогу назад. Водохлеб залишився на березі першої зустрінутої ними ріки, Скалолом зупинився, углядівши першу кам'яну гору, а Швидконогий погнався за першою ланню, яка попалася їм на шляху. Малик-мамед же із прекрасною дочкою шаха девов поїхали далі одні.
- Куди ти везеш мене, Малик-Мамед?-запитала красуня.
- Хоч і соромно зізнатися, але везу я тебе до страшного змія ашдага, - відповів Малик-Мамед.
Прекрасна дочка шаха девов гірко заплакала.
- Убий змія, - попросила вона, - і я стану твоєю дружиною.- Навчив би мене хто-небудь, як його вбити, - зітхнув Малик-Мамед.
Та отут згадав про мудрого вовка, який кликав його заїхати у гості по дорозі назад.
Старий вовк лежав у виходу з ущелини, поклавши голову на сиві лабети, і дуже зрадів, побачивши Малик-Мамеда.
- Що робити мені, вовк? Як позбутися змія?- запитав юнак. Та вовк відповів йому:
- На лузі, через який ви будете їхати, живе величезна сіра куріпка, завбільшки з осла. Сім днів і сім ночей вона спить, а потім не спить один день: пасеться на цьому зеленому лузі. Убий її, поки вона спить, і дістань із неї яйце. У цім яйці живе душу змія. Та як тільки ти розіб'єш яйце, ашдага издохнет.
Виїхав Малик-Мамед на зелений луг, убив сіру куріпку завбільшки з осла, розрізав, дістав з неї яйце й тільки праг розбити його про камінь, як побачив: мчиться до нього змій ашдага, гримлячи й димлячи по дорозі. Не розгубився Малик-Мамед - кинув яйце. Воно розбилося, і змій упав на землю мертвим.
Поїхав тоді щасливий Малик-Мамед із прекрасною дочкою шаха девов до свого батька й одружився на ній, а тридцять дев'ять його братів одружилися на тридцятьох дев'ятьох дочках старого.
На сороковий же я був одружений. Від неї усе це чув і вам розповів.