Заклику й крокодил

Одного разу людей по імені Заклику побрав мішок і пішов на роботу. Ішов він, і раптом йому почулося, начебто десь поруч плаче дитина. Заклику зупинився, прислухався й пішов туди, звідки доносився плач, а коли прийшов, то побачив, що це плаче крокодил під кущем чорної смородини у краю дороги. Побачивши близько себе Кличу, крокодил сказав: - Айо, людей, якщо у тебе добре серце, пошкодуй мене! Я вмираю від утоми й спраги, і у мене немає більше сил іти. Посади мене у мішок, що у тебе за спиною, віднеси до ріки й кинь у воду. Бог радіє, коли жалують нещасних! - Але як же мені тебе посадити у мішок? Адже ти у ньому не помістишся - занадто великий. - А я так уляжуся у ньому, що ввійду. Поклади мішок на землю й відкрий його - тоді сам побачиш. Заклику була добра людина. Він поклав мішок на землю, відкрив його, і крокодил, згорнувшись так, що став схожий на моток каната на палубі корабля, вкотився у мішок і сказав Заклику: - Ну, ось я Та у мішку, добра людина, бери й неси мене! Заклику звалив мішок на спину, пішов до ріки й кинув крокодила у воду, а сам сіл відпочити, тому що мішок був важкий і Заклику дуже утомився. Крокодил напився води, викуплявся, і йому захотілося їсти. Він виліз на берег, підповз до Заклику й сказав, посміхаючись: - Агов, добра людина, я прагну їсти! Ми, крокодили, дуже любимо чоловічину; Дай-но я відкушу твою ногу. Заклику вухам своїм не повірив: - Як, я тільки що врятував тобі життя, а ти прагнеш мене з'їсти? Так у тебе совісті немає! - Якої ще такої совісті? Я захотів їсти, знайшов смачну їжу та ще буду совістити? Не чи думаєш ти, що крокодили дурні? У цей час повз проходила матінка курка. Заклику побачив її й сказав крокодилові: - Давай запитаємо у матінки курки, хто з нас прав - ти або я. - Добре, я згодний - запитуй її, а там буде видне. Матінка курка вислухала їх і, повернувшись до Заклику, сказала: - Я скарбу яйця - люди їх їдять, висиживаю курчат - люди їх їдять, а коли я стаю старою й півень більше не приходить до мене, люди ріжуть мене, вішають на диняче дерево, щоб моє м'ясо стало ніжним, наготовлюють мене із приправами і їдять. Так невже ти думаєш, що я не пораджу крокодилові тебе з'їсти? Та матінка курка пішла ладь. Заклику загорював, а крокодил тільки сміється. Отут прийшла до ріки на водопій корова. Заклику підкликав її й розповів про їхню суперечку. Вислухавши, корова сказала: - Не заважай мені спокійно пити воду! Чому я повинна засмучуватися, що крокодил прагне тебе з'їсти? Ви, люди, п'єте моє молоко й робите з нього масло й сир; коли у мене народжуються діти, ви вбиваєте й з'їдаєте їх; коли я зостарюся, ви вбиваєте мене й здираєте з мене шкіру, і навіть із рогів моїх робите для себе ложки. Дай же мені спокійно напитися води, людей! Крокодил праг уже кинутися на Заклику, але отут вони побачили, що повз іде собака, і людина покликала її. Вислухавши всі, собака сказав крокодилові й Заклику: - Так ви, видне, треба мною смієтеся! Щоб я повірила, що цей величезний крокодил міг уміститися у мішок? Вам доведеться почекати, щоб я перетворилася у осла, тоді я повірю вашим казкам! А зараз я можу повірити у це, тільки якщо побачу власними очима. Ну-но, поклади мішок на землю, добра людина! Та ти, крокодил, такий великий, з таким твердим хребтом, запевняєш, що можеш влізти у мішок? Заклику поклав мішок на землю, і крокодил, згорнувшись, знову вліз туди. Тоді собака сказав Заклику: - Скоріше закрій мішок і зав'яжи його гарненько! Заклику зав'язав мішок. Крокодил розлютувався, початків кричати й битися, але Заклику із собакою так і залишили його у мішку й пішли, посміюючись. Довго ворочався й бився крокодил у мішку й нарешті розірвав його й виліз назовні, але собака й Заклику були вже далеко. Крокодил став думати, як би їм помститися, а потім зарився у бруд на березі ріки й став чекати. Прийшла попити води матінка курка - крокодил не ворушиться, прийшла попити води корова - крокодил не ворушиться. Різні звірі приходили один за іншим, пили воду - крокодил не ворушиться. Але ось прийшов собака - і крокодил, висунувшись із бруду, миттю схопив її за лапу. Але собака був хитрий: бачачи, що ока у крокодила заліплені брудом, і зрозумівши, що через це він погано бачить, вона розсміялася й сказала: - Агов, крокодил, до чого ж ти дурний! Думаєш, схопив мою лапу? Це суха гілка, ось що це таке! Дуже здивувався крокодил і відкрив упасти, щоб подивитися, що ж таке він схопив зубами. Собаку як вітром здуло, і крокодил так і залишився ні із чим. Так собака зумів двічі обдурити крокодила.