Чи Те було, чи то не було - Жив колись у одному місті бідний старий. Та був у того старого син. Служили обоє у пастухах, пасли міська череда. Пас одного разу юнак корів на лузі у самого моря й побачив на піску більшу рибу.
Послав пастух з перехожим людиною звістка батькові, щоб приїхав скоріше на гарбі за видобутком, а сам кинувся до риби з кинджалом. Змахнула хвостом риба, заговорила людським голосом, стала молити про пощаду:
- Не вбивай мене, юнак. Зіштовхни мене краще у море! Я придамся тобі у важкий день...
- А як відшукаю я тебе у важкий день?- запитав юнак.
- Побери мій плавець. Коли треба буде, прийдеш на берег і кинеш плавець у вогонь. Не встигне він згоріти, як я припливу до тебе. Пошкодував юнак рибу, побрав плавець і зіштовхнув її у море.
- Де ж більша риба, син мій?-ще бачили закричав батько. Він квапився на гарбі за видобутком.
- Дуже хотілося рибі повернутися назад у море. Просила допомогти їй. Я допоміг, - сказав син.
Сварив батько сина, сварив, навіть побити праг.
Утік пастух від гніву батька й забрів у дрімучий ліс. Блукає він по лісу й чує жалібний стогін. Пішов далі й бачить: заплутався олень рогами у галузях дерева. Юнак схопився було за кинджал, а олень говорить людським голосом:
- Не вбивай мене, людей, допоможи мені звільнитися! Вирви жмут моєї вовни й, коли буде тобі важко, кинь мою вовну у вогонь. Я миттю з'явлюся перед тобою, щоб з-служити будь-яку службу.
Пошкодував юнак оленя, вирвав у нього жмут вовни, по міг йому вибратися на волю й відпустив його.
Довго бродив пастух у лісовій хащі, поки не вийшов на-кінець на галявину. Біжить по галявині лиса, а за нею по п'ятах женеться зграя хортиць. До смерті утомилася лисиця, пригорнулася вона до ніг юнака.
- Не вбивай мене, добра людина!-заплакала лиса.- Урятуй мене від хортиць, вирви волосок з мого хвоста й відпусти. Як будеш у лиху, спали мій волосок, я прибіжу й виручу тебе.
Розігнав пастух хортиць і відпустив лисові, вирвавши волосок з її хвоста. Пішов він далі. чи Багато він ішов, мало чи - дійшов до великого міста.
- Не чи приймете ви гостюючи?-запитав він, входячи у бідну саклю неподалік від міських воріт.
- Тому ж не прийняти?-відповіла бабуся-господарка. Посадила вона пастуха, нагодувала й напоїла. А потомпастух пішов подивитися на місто.
Місто той був багатий і великий, багато було у ньому прекрасних будинків, але всіх пречервоній і багатше був, звичайно, палац хана. Повернувся гість і запитує у бабусі, хто живе у ханському палаці.
- Ох, краще не запитуй, синок!-зітхнула бабуся.- У нашого хана одна-єдина дочка. Слава про неї рознеслася далеко по чужих країнах. Ханська дочка й розумна й гарна, але гордість і жорстокість її не знають меж... Багато прославлених хоробрих сваталися до неї. Та кожному нареченому наказує вона сховатися й обіцяє, що вийде за нього заміж, якщо не зуміє знайти його.
- Але ж і я не з боягузливих! Піти, чи що, і мені глянути на красуню!
- Не ходи, синок, - стала вмовляти бабуся, - ти адже не дослухав
Мене. Не було ще на світі людини, яка зуміла б від неї сховатися. Під чи водою ти укриєшся, під землею чи - вона відшукає тебе й накаже відрубати голову. Сотні юнаків вона вже віддала у руки ката.
- Не горюй, добра бабуся!- сказав їй пастух.- Я адже тільки простий пастух. Одружуся не одружуся, але, як знати, може, і перехитрю ханську дочку. Прийшов він до палацу й закричав:
- Агов, великий хан, прагну помірятися розумом із твоєю дочкою!
- Дочка моя, відповідай цьому дурневі, - велів хан.
Та ханська дочка крикнула у відповідь із високої вежі:
__ Сховайся так, щоб я не знайшла тебе, і я твоя. Але якщо знайду – тобі відрубають голову, знай це!
- Скільки раз дозволиш ти мені ховатися? - запитав пастух.
- Тричі!
- Добре, шукай!-сказав юнак, поспішив на берег моря й спалив плавець риби.
Виплила риба з морських глибин:
- Чого тобі, юнак, треба? Яка у тебе турбота? Попросив він рибу сховати його подалі. Раскрилариба впасти й проковтнула пастуха, а потім пірнула на саме дно моря й лягла черевом на пісок.
З високої вежі дивилася ханська дочка нагору, дивилася вниз, кидала погляди на всі чотири сторони світла - ніде не видне юнака. Так би й не знайти їй пастуха, так роззявила риба впасти, задивившись на корабель, що пропливав угорі, - Бачу, бачу!-закричала, захлопала у долоні ханська дочка.-Виходи! Ти не сховаєшся від мене навіть на дні морському. Вийшов пастух і став перед нею.
- Ховайся у другий раз!-наказала вона.
Пішов юнак у хащу, спалив жмут оленячої вовни, За-Шуміли, затріщали галузі, примчався олень і говорить:
- Розповідай, яка у тебе турбота. Попросив юнак сховати його ліпше.
Посадив тоді олень юнака до себе на спину, відкинув голову, велів міцно триматися за роги й полетів, як вітер. Перевалив через сім вершин, минув сім долин, сховав юнака у глибокій печері й ліг, закривши вхід своїм тілом. Дивилася ханська дочка нагору, дивилася вниз, на всі чотири сторони світла кидала погляди зі своєї високої вежі. Але так і не знайшла б вона юнака, якби раптом не підхопився олень, щоб відігнати муху, яка кружлялася над ним.
- Бачу, бачу, виходи з печери!-закричала врода-вица, захлопала від радості у долоні.- Втретє дивися ховайся гарненько.
Пішов юнак на широку рівнину, спалив волосок із хвоста лисиці. Лисиця немов з-під землі виросла, миттю опинилася перед ним.
- Чому допомогти тобі, добра людина, яка у тебе за-бота?-запитала вона.
- Розв'яжи мішок своїх хитростей і спрягти мене, так так, щоб ніхто не знайшов, - відповів юнак.
Перетворилася лисиця у купця з рудою бородою й зі згортком кольорового
Сап'яну під пахвою, а юнака перетворила вона у блоху й веліла йому сховатися у цьому згортку.
- Я буду проходжуватися зі своїм товаром перед вежею ханського палацу, - сказала лисиця юнакові.- Дочка хана - чепуруха, вона захоче подивитися сап'ян і покличе мене наверх. Ти стрибай тоді на поділ її плаття. Та нехай мені відріжуть руду бороду, якщо красуня тебе помітить.
А ханська дочка стояла у цей час на своїй високій вежі, дивилася на всі чотири сторони світла, але ніде не могла знайти юнака. Та отут побачила вона купця, який проходив повз вежу.
- Хто купить відмінний сап'ян? Хто купить червоний і синій сап'ян?-кричить купець.
- Неси сюди свій сап'ян!-веліла ханська дочка. Купець вліз на вежу й розкинув перед красунею свойтовар. Задивилася красуня на сап'ян і не помітила, як стрибнула блоха на поділи її плаття.
- Ну що, дочка моя, чи бачиш ти цієї людину?-закричав у нетерпінні хан.
- Ні, батько, не бачу, ніде не бачу!-відповіла красуня.
- Дивися гарненько, дочка моя!
Але скільки не дивилася ханська дочка, так і не побачила пастуха.
- Я втратила надію знайти його!-сказала вона у розпачі.
Та тільки встигнула це сказати, як молодий пастух прийняв свій колишній вид.
Зрадів народ тієї країни, що перехитрив молодий пастух злу ханську дочок. Стали з гармат палити, у барабани бити, заграли на зурні, запекли пісні, улаштували великий бенкет. Я на тому бенкеті був, по-ведмежі танцював, а потім залишив народ співати й веселитися, а сам побіг до маленьких дітей, щоб розповісти їм цю казку.