Одного разу удав-маху полював за птахами. Треба сказати, що удави відмінно лазают по деревах і дуже рідко падають із них. Але цього разу трапилося так, що коли маху підкрадався до желтокрилому папузі, він зазівався й звалився з дерева прямо у яму. А яма була не простій - це була пастка, яку вирили індіанець-гуама.
Стінки ями були вимазані глиною, і удав ніяк не міг вибратися. Дарма він ставав на хвіст, витягав шию й намагався зацепитьсй головою за край ями - усе було пошук, щораз він зривався й падав.
А у цей час повз біг братик кролик. Він зупинився, подивився у яму й присвиснув від подиву.
- Ось так штука! - сказав він. - Ніяк сам пан удав потрапив у лихо?
- Послухай, кролик, - сказав удав. - Що тобі варто допомогти мені вибратися? Геть скільки гілок лежить колом. Зіштовхни їх у яму.
Кролик був добрим, хоча й боявся змій, він став скидати у яму одну гілку за іншою. Коли гілок набралося багато, удав без праці виліз із пастки.
- Уф, - сказав він. - До чого ж я Зголоднів, поки сидів у цій проклятій ямі. Ану ж бо, довговухий, полезай до мене у пащу! - Та він розгорнув свої щелепи так широко, що кроликові здалося, начебто сама земля разверзлась і готова поглинути його.
- Перегоди! - скрикнув кролик. -Ти затіяв нечуваний злочин. Адже ніхто ніколи не платить за добро злом. Не віриш? Запитай у кожного.
- Добре, - погодився удав. - Запитаємо, але якщо інші тварини думають інакше, я проглочу тебе відразу на місці.
Не встигнули вони вийти на берег озера, як побачили мула, який щипав траву.
- Послухай, приятель, - звернувся до нього удав, - у нас суперечка вийшла. Кролик говорить, що за добро не можна платити злом. Я рішуче з ним не згодний. А що думаєш ти?
Мул пожевал губами, знівеченими залізною вуздечкою, почухав про дерево спину, покриту струпами від побоїв, і сказав:
- Багато років возив я із села у село поклажу мого хазяїна, працював безвідмовно й акуратно. Бували випадки, коли він, втомлений, засипав у мене на спині і я привозив його прямо до будинку. Його діти відіграли із мною. А тепер, коли хазяїнові знадобилися гроші, він розв'язав продати мене торговцеві. У того поклажі буде у три рази більше, а б'є він своїх мулів у три рази сабоніше. Ні, скільки не роби добрих справ, справедливості не знайдеш, у нагороду тобі дістануться одні стусани!
- Ага! - сказав удав. - Чия правда? Ти готовий?
- Перегоди, - заблагав кролик, - давай запитаємо ще кого-небудь.
Та вони пішли далі. Не встигнули пройти й ста кроків, як побачили вола, що лежить у воді.
- Як думаєш, приятель, - запитав його удав, - можна чи за добро платити злом?
Віл сумно покачав головою.
- Я лежу у теплому, м'якому, приємному бруді, - сказав він. - Дійсно, що може бути краще? Але усе це востаннє. Багато років працював я на людину, служив йому вірою й правдою, але тепер зостарився, і хазяїн сказав, що завтра він відведе мене на шкуродерню. Хіба це справедливо?
- Так, так, - промурмотав удав. - Це я й говорю. Кидай свої фокуси, довговухий, і полезай до мене у пащу!
- Ще один, останній раз! - заблагав кролик, і вони пішли уздовж берега.
Вони йшли доти, поки не побачили черепаху, яка грілася на сонечку.
- Добра черепаха! - заблагав кролик, - допоможи. Ось яка у нас із удавом відбулася незлагода...
Та він розповів усю історію.
Черепаха відразу зміркувала, що просто так кролика не врятувати, отут потрібна хитрість.
- На жаль! - зітхнула вона. - Мудрий коричневий удав правий, отут і сперечатися не про що. Де це бачене, щоб за добро платили добром? Але мене цікавить інше. Як могло трапитися, що така чудова, сабона, розумна змія не змогла сама з ями вибратися? Цього не може бути, ви обоє обманюєте мене!
А треба сказати, що коричневі удави-маху дуже самолюбні й не терплять, коли їх називають брехунами.
- Я обманюю тебе?! - викликнув маху. - Ах ти, жалюгідна сковорідка, негайно йди з нами, я покаджу тобі, як була справа.
Та він повів черепаху й кролика на те місце, де була яма.
- Так, дійсно, краю у неї слизькі, - погодилася черепаха. - Але ж яма крейди, і тобі нічого не коштувало стати на хвіст і вибратися з неї.
- Незначна родичка равлика, я покаджу тобі, що ти ще раз не права! - викликнув удав і, не довго думаючи, зісковзнув на дно пастки.
- Так, ти правий, я всього лише жалюгідна кістяна сковорідка й незначна родичка равлика, - сказала черепаха. - Щасливо залишатися! Ідемо, братик кролик!
Та черепаха із кроликом зникли у лісовій хащі.