Та черепаха, про яку розповідають казки, була не тільки розумна й хитра, але також надзвичайно спритна. Досить сказати, що вона вміла забиратися на бананові дерева й там ласувати спілими фруктами.
Отож одного разу черепаха знайшла прекрасне бананове дерево, на верхівці якого росли грона жовтих плодів. Не довго думаючи, вона видрала на нього й стала обкушувати банани й кидати їх на землю, щоб потім віднести й з'їсти.
А дерево це стояло на землі людини, у служінні у якого був яструб-аура. Величезний птах сидів на верхівці схожого на пляшку дерева сейба й уважно спостерігала за навколишнім. Трапилося так, що, коли черепаха піднялася на дерево, яструба не було - він відлучився пополювати, але коли повернувся, то відразу помітив - у хазяйському саду діється щось негарне.
Не встигнула черепаха скинути на землю третє гроно, як зашуміли крила й щось чорне, червоне обрушилося на неї з неба. Сабоні пазурі підхопили черепаху, і вона стрімко злетіла у повітря. "Хто це міг скогтить мене? - подумала черепаха. - Тільки у яструба-аура чорне, покрите пір'ям тіло й червона голова. Це він!"
- Послухай, добрий птах, - звернулася вона до яструба, - ти, напевно, прагнеш покарати мене за банани?
- Так, - буркнув яструб, продовжуючи підніматися усе вище й вище.
- Мудрий птах, - сказала черепаха, - ти зовсім права, що збираєшся зрадити мене смерті. Красти чужі банани це дійсно жахливо. Правда, я не винувата, що у мене немає саду й що я найбільше на світі люблю банани. Я також не винувата, що у твого хазяїна крім цього дерева є ще сто дерев...
- Так, - відповів яструб, виглядаючи, куди б жбурнути видобуток.
- Але я готова допомогти тобі й виберу для себе найжахливіше покарання. Адже твоєму хазяїнові не сподобається, якщо я залишуся жива й знову почну навідуватися у його сад. У мене є велике прохання. Унизу під нами я бачу скелі, ліс і озеро...
- Так... - Яструб уже кружляв, вибираючи для черепахи місце страти.
- Прохання моя у тому, щоб ти кинув мене на скелі.
"Щось вона хитрить! - подумав яструб. - Полечу-но я краще до лісу". Та він направився ладь від скель.
- Прекрасно! - викликнула черепаха. - Уж раз не довелося мені падати на камені, то зійдуть і дерева. Я дуже вдячна тобі. Скоріше розтискай пазурі!
"Уже боляче ти прагнеш, голубонька, упасти на ліс, - подумав яструб, - але тобі не провести мене!" Та він розтиснув пазурі, пролітаючи над озером.
Коли через кілька днів черепаха знову приползла до бананового дерева, на верхівці дерева сейба нікого не було. Хазяїн прогнав поганого сторожа. Ось чому червоноголові яструби-аура дотепер ненавидять черепах і, якщо вдається, полюють на них, розбиваючи пійманих черепах про камені.
Олень і черепаха
У лісі, на західному краї острова, жив гордий, самолюбний олень. Він був так гордий, що не зауважував нікого із тварин, і так сам любив себе, що якщо йому й траплялося кого-небудь помітити, то він зупинявся й говорив з ним тільки про себе.
Одного разу олень зустрів черепаху.
- А, це ти! - Він поблажливо кивнув головою, увінчаної прекрасними тонкими рогами. - Не чи прагнеш побалакати?
- Тому б і ні, - миролюбно погодилася черепаха. - А про що ми будемо говорити?
- Як про що? Звичайно, про мене. Або ти не знаєш, що я найкрасивіший, самий розумний і найшвидший у лісі?
"Мабуть, що тільки найкрасивіший!" - подумала черепаха й розв'язала провчити оленя.
- Я згодна з тим, що ти найкрасивіший і самий розумний, - сказала вона. - Але ось щодо того, що найшвидший... Звідки ти це побрав?
- Тобто як... - розгубився олень. - Не чи прагнеш ти сказати?..
- Саме так, - перебила його черепаха. - Готова побитися про заставу, що, якщо захочу, навіть я - сама повільна - обжену тебе. Іде?
- Іде!
Олень був поза собою від гніву.
- Можеш кликати на змагання всієї своєї родички, - додала черепаха.
- Не потрібні мені ніяка родичка! Я сам зумію постояти за себе. Ти не проковиляешь і п'яти кроків, як я вже пролечу весь шлях! Побіжимо завтра навколо озера?
- Як прагнеш.
Олень, фиркаючи від обурення, вийшов, а черепаха тієї ж уночі обійшла всіх своїх родичей і кожного запросила подивитися, як вона буде змагатися з оленем.
На інший день олень і черепаха зійшлися на березі.
- Ти Усе-таки розв'язав нікого не запрошувати? - сказала черепаха. - Дарма, рідна кров у важку хвилину...
- Досить молоти нісенітницю! - перервав її олень. - Почнемо?
- Почнемо.
Вони попросили братика кролика, який гриз неподалік принесений з городу бульба маланги, бути суддею й стали поруч близько пенька. Братик кролик порахував до трьох, махнув пальмовим аркушем, і олень як вітер зірвався з місця, а черепаха, до великого подиву кролика, проковиляв три кроки, повернулася й сіла поруч із ним.
Тим часом олень мчався з такою швидкістю, що пальмові стовбури миготіли повз нього, як стріли. Він пробіг чверть шляху, як раптом побачив, що поперед нього... шкутабогає черепаха! Не встигнув він обігнати її, як побачив на половині шляху другу черепаху. Та так, куди б він не прибігав, він бачив черепах, які поспішали на змагання і яких він ухвалював - адже усе черепахи на одну особа! - за свою суперницю.
Стомлений, ледве пересуваючи ноги, доплівся він до того місця, звідки починався біг, і там теж побачив... черепаху.
Вона сиділа на пеньку й обговорювала із кроликом останні лісові новини.
Переможений ( як він думав) олень похнюпив від сорому голову й зник у лісовій хащі.
- Що з ним? - здивувався кролик. - Перший раз бачу, щоб олень поводився так несміливо й скромно.
- Ось і добре, - відповіла черепаха, - таким він мені подобається більше. Сказати правду, гарніше й швидше його у нашому лісі нікого немає. Ось тільки чи навряд він самий розумний...
Вона подивилася з пенька вдалину й додала:
- Ага, бредуть!.. Зараз я познайомлю тебе зі своєю родичкою. Вони не гарні й не дуже розумні, але у важку хвилину завжди готові прийти на допомогу.