Пейма-Ханум

Жив у одному аулі старшина по імені Токай, який пишався своїм розумом. Скликав він одного разу жителів аулу й сказав: - Агов, люди! Хоч і дурні ви всі, розв'язав я задати вам одне завдання. Здеріть шкіру зі скелі на березі ріки. Строк - три дні. Не виконаєте, з вас самих шкіру здеру! Зібрався народ з ранку на березі, сидять горюють. Як бути?! Яка у скелі шкіра?.. А у цей час прийшла до ріки із глечиком красуня, дочка лісника Пейма-Ханум. - Що ви так сумні?-запитує- дівчина. Поділилися з нею люди своїм горем: так, мол, і так, шукає старшина причину з нами розправитися... - Тільки й усього?-запитала вона.-Не горюйте! Ідіть і скажіть: Де це бачене, щоб знімали шкіру з незарізаного? Ти заріж спершу скелю, а вуж ми її потім оббілуємо. Старшині тим часом не терпілося. Прийшов сам на берег і кричить: - Де ж шкіра? Агов, ледарі! - Помилуй, Токай!-відповідають люди.-Хто знімає шкіру з незарізаного? Заріж, зроби милість, скелю, а вуж ми її миттю оббілуємо. - Гм! - зрозумів Токай, що у дурнях залишився.- Ану ж бо, говорите, хто вас навчив так відповідати? -.Ми самі додумалися. - Немає! - кричить Токай. - Брешете! Хто навчив? - Дочка лісника, Пейма-Ханум, навчила. Велів тоді Токай принести три дошки для молотьби. - Ступайте до Пейма-Ханум і передайте мій наказ. Нехай виробить ці овчини, скроїть і зшиє мені з них шубу. Побачила Пейма-Ханум дошки, запитує: - Що це ви таке принесли, люди добрі? А людям соромно виконувати дурний наказ. Переглянулися вони: - Токай сказав: Це овчини. Велів тобі їх виробити, скроїти й зшити для нього шубу. Засміялася Пейма-Ханум: - Добре! Віднесіть овчини у мою комору й не відмовтеся, прошу мого хліба-солі покуштувати. Поки вони пригощалися, побрала Пейма-Ханум великий мішок, насипала у нього річкової гальки, приміцно зав'язала. - Ось, - сказала вона, - тут кокони шовкопряда. Нехай зів'є мені з них Токай міцні нитки. А то шубу я вже скроїла, а шити нема чим. Та залишився знову Токай у дурнях. Пішла незабаром Пейма-Ханум зі своїм батьком у ліс за дровами. Доручив їй батько зрубати у дороги сухий дуб, а сам відправився на полювання. А у цей час проїжджав лісом зі своїм батраком на парі баских коней старшина Токай. Бачить: рубає гарна дівчина у дороги сухий дуб. Токай велів зупинити коней і запитує: - - Ти хто будеш? - Я дочка лісника Пейма-Ханум, - відповідала дівчина. - Нарешті я тебе зустрів! - зрадів Токай.- Ану ж бо, ну-но, якщо ти така розумна, відповідай: скільки раз ударила ти по цім дереву сокирою й скільки відлетіло друзок? - Я проста дівчина, - скромно відповіла Пейма-Ханум.- Я можу й не знати... А ось ти старшина! Розумній тебе, говорять, немає нікого у окрузі... Скажи, скільки кроків зробили твої коні, як виїхав ти з будинку, і скільки раз обернулися колеса? - Жени! - крикнув Токай батракові.- Не будемо витрачати час на порожні розмови!.. Так і залишився старшина тричі у дурнях.