Жив-Був одна людина. Пішов він по світлі щастя шукати й забрів у ліс. Вибрав місце, побудував хатину й поставив неподалік сільце, а до сільця приладив рушниці: якщо яка дичина потрапить, рушниця вистрілить, сповістить. Та пішов спати.
Тільки заснув - ба-бах! - пальнула рушниця. Побіг мисливець до сільця, а там кролик. Забрал він видобуток і знову влігся. Не встигнуло ока закрити, знову постріл. Цього разу - броненосець. Витягся мисливець звіра, повернувся у хатину й знову спати завалився. Так не отут-те було. Трахтарарах! Мисливець - До сільця, глядь, а там дівчина краси небаченої.
Здивувався мисливець, запитує, звідки вона й що отут у лісі робить. А дівчина й відповідає; - Вийшла я прогулятися й потрапила у твоє сільце. Звільни мене, а я за це відведу тебе у свій будинок і вийду за тебе заміж. Тільки обіцяй ніколи не згадувати, що ти мене у сільце піймав.
Добре. Скинув мисливець на плече рушницю й пішов з дівчиною. Привела вона його у прекрасний палац. Наказала слугам приготувати нареченому чистий одяг, зігріти воду для миття, а після стіл до вечері накрити. Помився мисливець, переодягся, наївся до відвалу всяких смачних речей. Назавтра зіграли весілля. Та зажив мисливець у ситості й достатку, однаково що граф або принц. Чого не побажає, усі йому несуть. Тільки незабаром запишався він і давай куражитися: те йому не так так це не так, слуг сварить, ганяє безглуздо, ніяк йому не догодиш.
Уже й дружиною незадоволений, гарчить на неї, кривдить, раз ледве не побив. А отут якось не встигнули вечеря вчасно подати. Розлютився, кричить на дружину, ображає її всіляко й так розійшовся, що побери та й скажи:
- Ти хто взагалі така? Видобуток з мого сільця! Розсміялася отут дружина йому у особу й запекла: Мої вірні служниці, Заклинаю:
Мутамбу, мутамба! Ідете назавжди! Та вся прислуги зникла. А дружина співає:
Мої речі, мої меблі, Заклинаю: Мутамбу, мутамба! Ідете назавжди!
Та вмить зникли всі меблі. Навіть стілець, на якому чоловік сидів, так що бідняк шльопнувся на підлогу - бац! А дружина далі:
Будинок мій теплий і гарний, Заклинаю:
Мутамбу, мутамба!
Іди назавжди!
Та вдома наче й не було.
Отут вона проспівала:
Та сама дона Марія, Заклинаю: Мутамбу, мутамба! Іди назавжди! Та немає її!
Протер мисливець ока, дивиться: сидить він на землі у темному лісі, при ньому рушниця, на ньому - брудний одяг. А хатина його давно вуж розвалилася. Зітхнув він і пішов куди ока дивляться.