Недалеко від королівського палацу жив один темношкірий старий. Був він людей весела, ніколи не скаржився, не засмучувався. Працював з ранку до вечора, а як стемніє, сяде у дверей своєї хатини й співає: До чого ж життя прекрасне! До чого ж життя прекрасне! Не сподобалося це королеві. Чому, - думає, - цей старий такий щасливий? Чому веселу пісню співає? Як посмів? Ну, перегоди ж! Я тобі покаджу прекрасне життя! Думав-Думав, як чужу радість загубити, і надумав. Наказав покликати до себе старого й говорить:
- Побери цей перстень із діамантом. Спрягти його й зберігай гарненько. Він більших грошей коштує. Повернеш, коли скажу. Та дивися у мене, пропаде перстень - бовтатися тобі на шибениці.
- Ай-Ай-Ай! - злякався старий. - Де ж мені сховати цю річ? - Твоя справа. Сам думай. Бери кільце й ступай.
Поплівся старий додому. Іде й голову ламає: як бути? Прийшов додому, сунувся у один кут, у іншій, так і сяк прикинув та й закопав перстень у золі вогнища.
Розрівняв золу, сіл на порозі й давай наспівувати:
До чого ж життя прекрасне!
До чого ж життя прекрасне!
А король у палаці слухає й руки потирає:
-Відіграй, відіграй, недовго тобі залишилося! Адже що придумав, лиходій! Послав слугу підглянути, куди старий коштовність заховає, щоб після украсти й у море кинути.
Той усе у точності виконав. Прокрався до хатини, заліз на дах, солому розгріб і побачив, як старий перстень у вогнищі ховає. Ранком пішов старий у поле, а слуга перстень стягнув і у море кинув. Незабаром покликав король старого у палац і говорить:
- Наказую тобі принести мені завтра перстень, який довірив я тобі зберегти.
Той, звичайно, відразу додому. Шарив, шарив у золі - немає кільця! Схопився за голову, ах, лихо-те яка! Не минути тепер шибениці. Погоревал,
Погоревал та й розв'язав:
- Нічого не поробиш. Чого даремно сльози лити! Присів у дверей і співає своє:
До чого ж життя прекрасне! До чого ж життя прекрасне! Глядь - іде повз торговець рибою. Окликнув старий рибалки, купив у нього більшу рибу, нагострив ніж поострее й - ж-жик! - розпоров рибині черево. А там як блисне! Ох ти, ах ти, так адже це королівський перстень!
Отут старий і насправді ледве не помер, від радості-те! Танцює, волає що є сили:
До чого ж життя прекрасне! До чого ж життя прекрасне! У короля ледве вуха не лопнули. Ногами затупотів.
- Тягни сюди цього шахрая! - репетує слузі. - Щоб цей же година представила мені мій скарб!
А старий співає-веселиться! Себе не пам'ятає від щастя.
Прибіг він у палац, простягає королеві перстень. Той прямо очманів.
- Говори, - кричить, - як справа була! Розповів старий усе один по одному. Соромно стало королеві. Відпустив він старого. Пішов старий додому, сіл біля хатини й запік:
До чого ж життя прекрасне! До чого ж життя прекрасне! Так і співав до останньої своєї години, і ніхто його більше не торкав. Увійшла казка у двері як треба, а вийшла задом наперед. Нехай король свою розповість, а слухати - мій тепер черга.