Чи Знаєте ви, що раніше мавп на землі не було? Так-так, не було тих самих мавп, які стрибають із гілки на гілку, смішать своїми кривляннями дітей і із задоволенням ласують бананами, персиками й апельсинами! Отож, мавп не було, і людям у одному селищі залишалося так багато фруктів, що дуже скоро вони розтовстіли й заледащіли. З кожним днем вони ставали всі товстіше й товстіше, усе лінивіше й лінивіше, і скінчилася справа тим, що цілими днями вони тільки лежали на сонце і їли фрукти. Єдине, чому вони. себе утруждали, так це піднятися із землі, щоб нарвати спілих плодів. Але зрештою жителі селища настільки заледащіли, що воліли почекати, коли фрукти дозріють і самі впадуть до них у рота. Ніхто з них і пальцем не праг ворухнути, щоб забрати шкірку, що валявся всюди, бананів, кісточки персиків і апельсинові зернятка. Купи сміття нагромаджувалися навколо, і на них зліталася безліч чоловік, ос, жуків і всяких інших комах.
Спочатку ледарі спали спокійно. Дзижчання комах навіть заколисувало їх, як колискова пісня. Але скоро вони так заросли брудом, що настали для них лихоліття. Їх кусали ґедзі, жалили оси й бджоли, а деякі жуки преболяче щипали й неприємно лоскотали.
- Що ж нам робити? - запитували ледарі друг до друга.
- Представляєте, мені треба було підняти руку, щоб відігнати муху, - скаржився один.
-А я повинен був повернути голову, щоб зігнати з носа бджолу, - плакався інший.
- Може, нам забрати бананову шкірку? - запропонував третій.
- Або викинути подалі персикові кісточки? - запитав четвертий.
- Та апельсинові зернятка, - підтримав п'ятий.
- Це вже надто, - зашикали всі інші. - Така робота нам не під силу.
- Усе-таки треба щось робити, - позевивая, сказала одна жінка. - Добре, що-небудь коли-небудь придумаємо, - невдоволено забурчали інші ледарі. - Тільки потім, а зараз настав час спати. Утомилися ми від цих розмов.
Та всі дружно захропли.
Так проходили тижня, місяці, роки. Змін на краще не було. Для ледарів, зрозуміло. Але не для мух, ос, жуків і інших комах. Усі вони за цей час дуже розтовстіли.
Якось раз у селище забрів один незнайомець. Він неспішно перевалювався на коротеньких ніжках, волосся й борода у нього були руді, а вуха такі більші, що ляскали на вітрі, немов пальмові листи.
- Що це за місце таке дивне? - здивувався незнайомець, коли йшов у селище.
-Стільки мух, бджіл, ос, жуків! За ними не розглянеш людей. А втім, я бачу, хтось спить прямо на землі. Я навіть чую, як він хропе. Незнайомець повільно обійшов сплячих ледарів і постарався нікого не розбудити.
- Здається, я починаю розуміти, у чому справа, - раптом сказав він. - Тут розвелося стільки комах, тому що люди цього селища дуже ледачі. Вони не прагнуть навіть пальцем поворухнути. Де вже їм забрати за собою очищення від бананів, кісточки від персиків і апельсинові зернятка?
Він підійшов до куща, зрізав кілька галузей, зробив з них віник і кошик і почав збирати у неї сміття.
Незнайомець працював до заходу сонця, і Усе-таки йому вдалося розчистити від сміття лише крихітна ділянка землі.
Присмерком ледарі почали просипатися: настала настав час вечеряти. Найголовніший лінивець, Тера, повернув голову до свого слуги Куко:
- Що нового трапилося у нас за день? Ніяких подій не було, поки я спав?
Куко й сам провалявся весь день, тому він відповів:
- По селищу ходить якийсь незнайомець. Він увесь день працював - розчистив небагато землі від бананової шкірки, персикових кісточок і апельсинових зерняток.
- Працював? - у здивуванні вимовив Тера. - Із чого б незнайомцеві тут працювати?
Дивно! Мабуть, прийде з ним поговорити.
- Добре, Тера, я передам йому твоє прохання.
Куко повернувся на інший бік до свого слуги Яні й сказав:
- Яна, Тера прагне поговорити з незнайомцем.
-Добре, Куко, я йому передам. Яна повернувся на інший бік і сказав своєму слузі:
- Пура, Тера прагне поговорити з незнайомцем.
-Добре, Яна, я йому передам, - сказав Пура й повернувся на інший бік до свого слуги, щоб той передав волю Тери далі.
Ось таким шляхом до незнайомця дійшла звістка про те, що Тера прагне з ним
Поговорити.
- Я с задоволенням поговорю з вашим вождем, - сказав незнайомець, поставив кошик на землю й підійшов до Тере.
- Хто ти такий? - запитав Тера. - Та що це ти працюєш як заведений?
Мені розповіли, що тобі вдалося розчистити шматочок землі у нашому селищі від сміття.
- Так, я зміг забрати зовсім небагато. Та незнайомець погладив свою руду бороду.
- Так що робота має бути більша, Усе селище завалене очищеннями бананів, кісточками персиків і зернами апельсинів. Хатини ваші зарості брудом і розвалюються від старості. Одяг давно зотлів і розповзлася по швах.
- Так, так воно і є, - позіхнув Тера. - Ми занадто розтовстіли й заледащіли, щоб працювати.
- Я Та сам бачу, - сказав незнайомець, - Нічого, я впораюся з роботою й без вашої допомоги; - Ти зможеш усе зробити один? - недовірливо запитав Тера.
- Я простежу, щоб робота була зроблена, - ухабоно відповів незнайомець.
-Роби, що прагнеш. Я утомився від розмови з тобою. У мене вже очі сліпаються.
Тера повернувся на інший бік і у ту ж мить захропла.
Незнайомець повернувся на маленький клаптик землі, який він очистив від сміття, спритно зрізав кілька гілок з дерев і став з них щось майструвати.
- Так-Те ти працюєш? - сказав йому один з ледарів. - Так ти такий же лінивець, як і ми!
Незнайомець пропустив зауваження повз вуха, а сам щось спритно вирізав з гілок. Усю ніч безперервно трудився він. До сходу сонця поруч із ним на землі стояло п'ятсот дерев'яних фігурок.
Коли ранком жителі селища прокинулися й побачили фігурки, вони стали голосно сміятися.
- Що за порожня витрата часу! Ну не чи дурень ти? Ми відпочиваємо, а ти вирізуєш і вирізуєш нікому не потрібні фігурки!
- Мої фігурки зовсім не такі непотрібні, як вам здається, - терпляче пояснив незнайомець. - Скоро ви у цьому переконаєтеся.
Він устав на весь зріст, простяг руки над фігурками, вимовив чарівне заклинання, і відразу одна з фігурок піднялася на ноги. За нею - інша, третя, четверта...
Через кілька митей усі п'ятсот фігурок стояли рівно у ряд.
Побачивши такого дивного видовища ледарі застигли у здивуванні.
-Люди селища! - голосно звернувся до них незнайомець. - Усі ви розтовстіли й заледащіли, ніхто не прагне працювати. Тому я створив для вас цілу армію слуг. Вони будуть забирати сміття, чистити й обновляти хатини, лагодити ваш одяг.
Словом, будуть робити усе, що потрібно.
- Ура! - закричали ледарі. - Тепер можна спокійно спати. Незнайомець повернувся до дерев'яних фігурок і сказав; - У кожного з вас буде своя робота.
Та відправив декількох з них на полювання, інших - забирати сміття, третіх - упорядкувати житла.
Жителі селища були дуже задоволені. Тепер цілими днями, поки вони грілися на сонечку, дерев'яні слуги невтомно за них працювали. Пройшло багато часу. Якось раз одна ледарка піднялася із землі й сказала:
- Мабуть, сьогодні я сама що-небудь пороблю. Піду підмету підлогу у хатині.
Але слуга-підмітальник відразу із усіх ніг кинувся у її хатину з віником у руках, і, коли жінка підійшла до халупи, на підлозі не було ні смітинки, ні порошини.
- Мені теж хочеться що-небудь зробити, - сказав інший ледар. - Піду-но я вичешу козла.
Та знову - до його приходу всі вже було зроблено.
-А я, мабуть, викупаю маля, - піднялася з постелі молода жінка. Та тут її випередив слуга - чисте, охайне маля вже лежало у колибельке.
Ледарів усе сабоніше й сабоніше охоплювало незрозуміле занепокоєння. Вони й раді б потрудитися, так ніякої роботи не залишається - усе переробили слуги. Тоді зібралися ледарі всі разом і пішли до незнайомця.
- Чому ви незадоволені? - здивувався незнайомець, а сам продовжував вирізати фігурки.
- Слуги погано працюють? Ну, нічого, я вирізав для вас ще п'ятсот слуг.
- Вистачить! Не треба нам більше твоїх слуг! - закричали ледарі. - Ми самі прагнемо усе робити!
Незнайомець мовчачи майстрував фігурки. Тоді ледарі звернулися до Тере.
- Скажи, вождь, що нам робити? - просили вони. - Треба ж нам чим-небудь зайнятися!
Тера уважно стежив за цілою армією слуг, які невтомно снували взад-вперед.
- Чесно говорячи, я й сам не знаю, як бути, - сказав він. - Адже тепер
У нас у селищі слуг більше, ніж нас самих. Ось що я пропоную. Давайте переберемося на інше місце. Тут нам більше робити нема чого, а на нових землях ми хоч хатини собі побудуємо заново.
- Правабоно! - крикнув один з ледарів. - Та воду будемо собі носити!
- Та збирати фрукти! - додав іншої.
- Та забирати сміття! - вставив третій.
- Відмінно, - сказав Тера й піднявся на ноги. - Зараз же відправляємося у шлях.
Зібрали ледарі небагаті свої пожитки й перебралися на нове місце. А старе селище залишили дерев'яним слугам.
Тим часом незнайомець усе майстрував і майстрував свої фігурки. Скоро їх стало повнісінько. Звичайно, коли ледарі перебралися на нове місце й зажили там як усі нормальні люди, потреба у слугах у них відпала. Та отут устало питання: що ж робити з незліченними дерев'яними фігурками? Скоро фігурки пересварилися через те, що ніяк не могли поділити, кому чому займатися. Тоді розв'язали вони переселитися на дерева. Через якийсь час вони покрилися вовною, навчилися хоробро перелітати з дерева на дерево, спритно чіплятися за гілки довгими, гнучкими хвостами. Ось так і з'явилися у Колумбії мавпи. А незнайомець усе вирізує й вирізує свої дерев'яні фігурки...