Жив на світі одна людина. Пішов він якось раз на полювання, цілий день бродив по лісу, але так нічого й не підстрелив. Зажурився він і вуж повернув було до будинку, як раптом почув чийсь голос із хащі:
-Віддай мені того, хто першим гляне на тебе у твоєму будинку, і буде у тебе такий видобуток, що ти її й віднести із собою не зможеш.
Обрадувалася людина й говорить:
- Я згодний.
Та така отут пішла у нього полювання, що він ледве встигав підкидати рушницю. Стільки він настріляв, що йому навіть було не під силу віднести усе із собою. Підійшов він до будинку, відчинив двері, і відразу ж глянули на нього вічка красуні дочки.
Сабоно отут засмутився мисливець. Дружина й діти стали його запитувати, про що він так горює, та ще у такий удалий день. Довго він не праг їм відкритися, нарешті сказав:
- Милі мої дружина й діти! Цілий день бродив я сьогодні по лісу, так так нічого й не підстрелив. Та вже розв'язав повернутися додому голіруч, як раптом почув з хащі голос. Та голос цей говорив мені, що якщо я віддам йому того, хто перший гляне на мене у моєму будинку, буде у мене такий багатий видобуток, що я не зможу навіть віднести її із собою. Я подумав про собачку, що завжди зустрічає мене перша, коли я вертаюся з полювання, і сказав, що згодний.
Але у дверях мене зустріла моя дочка, вона перша глянула на мене своїми вічками. Ось я й засмучуюся, тому що проти своєї волі повинен відвести її у хащу й залишити там. Отут дружина й говорить йому:
- Ось ще, дуже потрібно! Не ходи туди більше полювати, і всі отут! Послухав мисливець дружиниого ради й розв'язав поки не ходити на полювання. Але пройшло небагато часу, скінчилися у будинку всі припаси, і бачить мисливець, що потрібно брати рушницю і йти у ліс. Ледь вступив він на опушку лісу, як раптом над його головою злетіло чудовисько, усе у полум'ї, і закричало йому:
-Віддай, що обіцяв, або я тебе спалю! Віддай, що обіцяв, або я тебе спалю!
Із усіх ніг кинувся мисливець до будинку й говорить дружині й дітям:
- Біжимо скоріше звідси, а то чудовисько нас усіх уб'є!. Кинулися вони бігти куди ока дивляться, а чудовиська - за ними й загрожує їм страшним голосом:
- Віддай, що обіцяв, або я вас усіх спалю! Віддай, що обіцяв, або я вас усіх спалю!
Біжать вони, а назустріч їм бик.
- Що з вами? - запитує він утікачів.
- За нами женеться страшне чудовисько, воно усе знищує на своєму шляху!
- Подумаєш, - говорить їм бик, - я його зараз заколю! Зупинилися вони й сховалися за бика. Але ледь побачив бик чудовиська, відразу затремтів.
- Біжимо, друг, - говорить він мисливцеві, - із цим чудовиськом жарт погані! Пустилися бігти вони всі разом: мисливець, його сім'я й бик. Біжать із останніх сил, а чудовиська за ними слідом:
- Віддай, що обіцяв, або я вас усіх спалю! Віддай, що обіцяв, або я вас усіх спалю!
Біжать вони, раптом назустріч їм кінь, і похвалилася вона, що залягает чудовисько.
Але побачила вона чудовиська, теж злякалася й помчалася швидше стріли.
Та всі тварини, що попадалися назустріч утікачам, лякалися чудовиська й кидалися навтіки. Зовсім уже втікачі із сил вибилися, ось-ось упадуть намертво, як раптом бачать: сидить біля своєї норки цвіркун і чоботи тачает. Та кричить цвіркун утікачам:
- Куди це ви біжите, сеньйор, з усім своїм сімейством?
- За нами женеться страшне чудовисько, воно усе знищує на своєму шляху!
- Сховайтеся скоріше у моєму будиночку! Не встигнули вони сховатися, як з'явилося вогненне чудовисько:
- Віддай, що обіцяв, або я всіх спалю! Віддай, що обіцяв, або я всіх спалю!
Побачило чудовиська цвіркуна й запитує:
- Не чи пробігав тут людей із дружиною й дітлахом?
Але цвіркун нічого йому не відповів і продовжував протикати шкіру шилом і тріскотіти.
Чудовисько знову його запитує, а цвіркун знай собі помовчує. Тоді розсердилося чудовисько, кинулося на цвіркуна й у одну мить його проковтнуло. А цвіркун опинився у чудовиська у шлунку й давай різати йому кишки своїм шевським ножем. Усе черево йому располосовал, отут чудовиську й кінець. Тоді виліз цвіркун з його черева й закричав:
- Сеньйор, можете відправлятися додому зі своїм сімейством!
Вийшов мисливець зі свого вкриття й побачив мертве чудовиська. Подякував він цвіркуна, повернувся додому й з тих пір став жити так поживати із дружиною й дітьми й полювати скільки заманеться - адже чудовиська, хазяїна лісу, більше не було у живі.