Жили у одному глухому сільці чоловік із дружиною. Добре жили й дружно, усім на заздрість.
Та всі б добре, так раптом завелися у них у будинку миші, і скільки! Цілі зграї!
Просте покарання!
Зовсім замучилися хазяї, як раптом одного чудового дня з'явився у будинку кіт, чорний, круглий, напрочуд тямущий. Та пішов мишей давити й з будинку гнати. Чоловік із дружиною на кота не нарадуються, усе гладять його так пестять. Та знову настали у будинку тиша й спокій.
Незабаром знадобилося чоловікові від'їхати по справах. Зібрався він і на прощання велів дружині кота берегти, не кривдити. Тільки він виїхав, кіт побери так зникни. Дружина туди, сюди - немає кота. Ледве не збожеволіла від горя. Через скільки-те днів повернувся чоловік, вона давай йому розповідати, але й двох слів сказати не встигнула, як раптом зі спальні вибігає кіт. Мяучит, скаржиться, про ноги хазяїна треться, а сам такий худий, що ребра стирчать. Засмутився хазяїн. А кіт знову став мишей промишляти, рости й товстіти. Отут знову хазяїн зібрався у дорогу й велів дружині кота добре годувати, не забувати. А вийшло всі, як у перший раз. Утік кіт, а як хазяїн повернувся - він отут як отут, шкіра так кістки, ледве ноги волочить. Міцно посварилися чоловік із дружиною. Та втретє довелося чоловікові відлучитися. Цього разу він попередив дружину:
- Якщо знову будеш кота голодом морити, бережися, дорого заплатиш. Та виїхав. А кіт у ліс! Бігає господарка, шукає, увесь будинок обшарила, усі щілини облазила, не знає вуж, якому святому молитися.
А тим часом і хазяїн приїхав. Спішитися не встигнув, а вже кричить:
- Дружина, де мій кіт? - Ах, чоловік, кіт наш...
А він вуж отут. Напівживий, стогне, на череві повзе. Ну, усі! Розкричався хазяїн, розлютив, заспокоїтися не може.
Пройшло кілька днів, занудьгував хазяїн. Стала його совість мучити, що був так грубий із дружиною. Раніше-Те як добре жили! Не витримав і розв'язав піти з будинку назавжди. Сказав, що йому знову потрібно по справах, зібрався й пішов.
Увесь день крокував, куди ока дивляться, а як стемніло, улаштувався на нічліг у лісі на галявині. Раптом чує шумок. А це чорти. Стовпилися у гнилого пня, галасують. З'явився нарешті й головний чорт, сів на пень і запитує всіх один по одному, як ідуть їхні капосні справи. Стали чорти похвалятися навперебій своїми подвигами. А одне дияволеня й говорить:
- Узявся я отут за одні людишек. Бачити не можу, що чоловік із дружиною у світі
І згоді живуть. Та так до них підбирався, і едак, усі впусту. Праг було відступитися, так отут випадок підкрутився. Миші у них завелися. Прикинувся я котом, від мишей будинок позбавив і зробився хазяйським мазунчиком. Душі у мені не сподівалися. Чоловік, коли з будинку їхав, щораз дружині карав годувати мене солодко й берегти. А я втечу від господарки й чекаю, поки хазяїн не повернеться. А отут уже йому у ноги - голодний, схудлий. Чоловік давай дружину винити. Та стали вони сваритися. Далі - більше. Під кінець як побачив мене хазяїн напівживим, так і накинувся на дружину! Після зібрав пожитки й пішов назавжди. Кинув і дружину, і господарство.
Заверещали чорти від радості:
- Ах, пустун! Ах, молодець! Ось так спритно! Ось потіха! Чиста робота!
Нагородити його гарненько!
А людина лежить під кущем і усе чує.
- Ось, виходить, як? Ах ти, погань погана! Перегоди ж!
Побіг додому із усіх ніг. Так квапився, що до обіду був уже на місці. Вірна дружина обрадувалася, назустріч біжить, зла не пам'ятає. А кіт вуж отут як отут. Шмиг поперед господарки й до хазяїна. Драний, худий, у чому душу тримається.
Побрав хазяїн його на руки, потримав і на землю вилучив, А кіт не відстає, скаржиться, про ноги треться.
-Відповідай, дружина, кормила ти кота? - грізно запитує чоловік, а сам ціпок на землі шарить.
- Як же його погодуєш? Говорю я, тікає він без тебе. - Ах, тікає? Ну, зараз дехто у мене одержить.
Схопив хазяїн кийок так як трісне по голові перевертня. Той відразу й издох.
Три дні сіркою смерділо.
Розповів чоловік дружині усе, що бачив у лісі, і стали вони з тих пір жити ще краще, чим колись.