На березі стояла яранга ворона. У нього було одинадцять синів і одна дочка. Сам він був старий старий і злою. Та по звичці відбирав видобуток у слабких, хоча й не потребував її. У ворона була добра дружина, яка часто повертала відібраний видобуток.
Як те стояв гарний день, з тундри пахнуло квітами, на морських хвилях відіграли кашалоти, нерпи висували з води голівки. Старий ворон у'язав мережу, його дружина варила їжу.
Недалеко від ворона жило сімейство мишей. У тог день батько й мати пішли у тундру на полювання, будинку залишилися мишенята так стара бабуся.
- Бабуся, дай нам поїсти! - просять внучата.
- Немає будинку ні шматочка юколи, – говорить бабуся, – ідіть ка ви на берег, може море що небудь викинуло, а водорості ви завжди знайдете!
Побігли мишенята на берег і почали відіграти, перекидатися й пищати. Побачили на піску викинуту морем нерпу. Піднялися на неї, узялися за руки, сталі танцювати й співати.
- Тепер у нас багато м'яса, а жиру ще більше! Почув старий ворон пісню, прислухався. Дружина загриміла казанками, щоб заглушити лементи мишей, але ворон уже відклав убік мережа, пішов з яранги.
- Ти куди? - запитала дружина. - Скажи, що тобі треба, я принесу!
- Ні, я сам! - і пішов.
Мишенята вчепилися за нерпу й поволочили її додому. Побачили ворона, перелякалися, і зарили нерпу у пісок. Пішов ворон по сліду, дійшов до мишенят, запитує:
- Ви що тягли?
- Ее… ми дрова тягли.
- Де ж вони?
Вирив ворон нерпу з піску й потяг до себе.
Прибігли мишенята до бабусі й усі їй розповіли.
Побрала бабуся бубен і початку у нього бити. Співає бабуся, що немає добра тим, хто у малих дітей відбирає їжу. Почува дружина ворона дзенькіт бубна й пісню старої миші, догадалася, що чоловік відібрав у мишей видобуток…
Прибігає ворон у ярангу й говорить:
- Танцюй, я добув нерпу.
Дружина побрала бубон, почала танцювати й співати:
- Де я? Яранга не наша. Хто це? Що він мені говорить? Він говорить, нерпа не твоя, ти відібрав її у мишенят, вона нам не принесе щастя!
Розсердився ворон і пішов варити нерпу сам, під байдару. Розпалили вони із працівником багаття, поклали нерпу у воду, сталі варити. Варили, варили, і обоє заснули.
Мишенята тільки того й чекали. Вони потягли м'ясо, а у казан поклали старий собаку. Морду з вискаленими зубами виставили з води, а кишки намотали на ручки казана.
Прокинувся ворон, кричить працівникові:
- чи Готова нерпа?
Підбіг працівник до казана й зі страхом відскочив.
- Ти чого? - запитав ворон.
- Там собака, хазяїн!
- А ну, сам подивлюся! - Розлютив ворон і понісся додому. Забігає у ярангу, кричить:
- Давай скоріше, баба, найбільший мідний казан! - і побіг до мишей.
Підбіг до чужої яранги й почав бити по ній кіт лом, так що яранга затріщала., Бабуся говорить внучці:
- Подивися, це вірно старий ворон? Скажи, що я приготувала для нього його улюблену їжу.
Покликали онученята ворона.
- А, це добре! - і ворон зайшов у ярангу…
- Здраствуй, – сказала бабуся. - Добре що ти прийшов, а то я прагла посилати за тобою! - і вона присунула йому підношення з м'ясом, приправленим ягодами, запашними травами. - Куди ти пішов з казаном?
- Я його приніс у подарунок вам.
- Спасибі, – подякувала баба.
Ворон наївся й заснув, а мишенята повісили йому на очі тонкі червоні водорості.
Прокинувся ворон, зібрався додому. Вийшов на світло – а земля вся червона! Кинувся він бігти й кричить:
- Земля горить!
Хапнув молодшого сина й хвать його про землю, тільки пір'я полетіло.
Вискочила дружина на лемент: – Що ти робиш?
- Не бачиш, земля горить, жертву треба принести!
- Постій, а що це у тебе на очах? - Зняла дружина водорості. Розсердився ворон; зрозумів, що мишенята над ним подшутили, говорить:
- Дай мені великий мідний казан, я піду й розіб'ю їхню ярангу!
Подала дружина казан. Підходить ворон до чужої яранги, хвать по ній казаном, так що яранга ледве не завалилася.
- Подивися, – говорить бабуся внучці, – якщо це ворон, то скажи йому, що ти його внучка.
Вискочила мишка й говорить:
- Здраствуй, дідусь, я твоя внучка!
- А, це добре! Ось тобі подарунок! - говорить ворон і дає їй казан.
Зайшли ворон з мишкою у ярангу, бабуся й запитує:
- Не чи прагнеш поїсти нерпи з ягодою?
Їв, їв ворон і знову задрімав, Заснув міцно. А мишенята розмалювали його так, що став ворон схожим на жінку.
Прокинувся ворон, пішов додому. Захотілося йому пити. Підходить він до річки, нахилився над водою й побачив своє відбиття. Дивився дивився, схилив голову – бачить на нього з води дивиться жінка. Ворон так здивувався, що забув напитися. «Хто вона? Яка красуня, чому я її раніше ніде не бачив! Ну но, подивлюся нишком, чи чекає?» – і обережно знову заглянув у воду. Бачить, жінка з води теж витягає шию, дивиться на нього. «Вона, здається, закохалася у мене, – думає старий. - А що, непогано б одружитися на ній!«Побіг ворон додому й говорить:
- Баба, я прагну одружитися!
- На кому? А як я? А діти? - запитує дружина, а сама сміється – побачила, як прикрасили мишенята старого дурня.
- Я не зовсім іду, я тільки одружуся, і вона тобі буде допомагати по господарстві.
«Нехай викупається!» – думає баба.
- Може бути, ти побереш із собою кам'яний молоток і круглий камінь, щоб розбивати кості, у тебе адже немає зубів? Може бути, побереш дерев'яне підношення – на весіллі буде багато гостей. Може бути, побереш маленьку ярангу на якийсь час, після весілля пожити? Ось бачиш, як я опікуюся про тебе!
- Бачу, – говорить ворон, – бачу, спасибі! Навантажив ворон працівника весільними подарунками, і вони пішли. Поклав працівник усе на берег… Ворон йому говорить:
- Ну, тепер я буду одружитися, а ти йди додому, а то будеш мені заважати.
«Тут чи про«а?» – подумав ворон і заглянув у ріку, а жінка – отут як отут, чекає.
- Ти прагнеш мене? - Показав ворон молоток своїй нареченій і запитав: – Це треба? - Та кинув у ріку молоток, а за ним і круглий камінь. Усі пішло на дно. «Побрала!» – подумав ворон. - А це треба? - Та кинув дерев'яне підношення. Підкіс поплив до моря. « Як, не прийняла?»- злякався ворон. З води на нього з переляком дивилася жінка. - Зрозумів, – говорить ворон, – значить вона багата, у неї багато оленів, раї вона не має потреби у підношенні! - Та він показав ярангу. - А це треба? - Став загортатися у ярангу. - Я зараз принесу ярангу! -, Намотав ворон на себе ярангу й кинувся у воду…
Чекала чекала баба чоловіка й пішла до ріки. Підходить – чоловіка немає! Куди він міг подітися? Видне, старий дійсно одружився.
Пішла баба по дрова на берег моря. Раптом бачить: викинута хвилею, валяється їхня яранга, уся обплутана водоростями. Узялася за неї баба, а зсередини – голос старого:
- Хто там заважає мені одружитися?
Баба обрадувалася, розгорнула ярангу, а ворон протирає ока й запитує дружину:
- Одружився я чи ні?
- Ідемо, ідемо, скоріше, старий дурень, діти чекають!