Було у старого три дочки. Старшу й середню він за сюцаев заміж віддав, а молодша за селянина вийшла. Та ось одного разу розв'язав старий день свого народження справити. Усі три дочки із чоловіками прийшли довголіття йому побажати, тільки не дивляться старші зяті на меншого. Сіли усе за святкову трапезу, розв'язали отут сюцаи себе показати, меншого зятя посоромити, веліли кожному вірш скласти. А хто не зможе, тому м'яса не дадуть, провина пити не дозволять.
Старший зять першим стих склав:
Двічі вісім — шістнадцять,
Першим знімання шматок м'яса.
Сказав він стих і дуже задоволений побрав шматок м'яса пожирніше, чарку ароматного вина випив. Слідом за ним другий зять стих склав:
Двічі дев'ять — вісімнадцять,
Два шматки м'яса одним махом підчеплю.
Сказав він стих і дуже задоволений два шматки м'яса відразу з'їв, дві чарки вина випив. Дійшла черга до третього зятя, побрав він спершу у руки блюдо із закускою, а потім почав стих говорити:
Чотирнадцять — двічі по сім,
Повне блюдо тримаю і їм.
Сказав вірш — ціле блюдо дочиста спустошив так глечик вина — буль-буль — вилакал. Зляться вчені зяті, а сказати нічого не можуть. Тільки не упокорилися вони, дочекалися, поки закуску по другому разу принесли, і, коли гості за палички узялися, сказали, що треба ще по віршу скласти, а хто не зуміє, тому їсти не дозволять.
Запитує отут третій зять:
- А про що складати?
Відповідає другий зять:
- Про усе. Та про птаха, який у небі літає, і про звіра, який по землі нишпорить, і про коштовність, яка на столі лежить, і про людину, яка у стола коштує.
Знову почав перший зять:
Птах у небі парить — це фенікс, фенхуан,
Звір по землі біжить — це гірський козел.
На столі твір лежить,
А з боків красуні коштують.
Другий зять підхопив:
Птах у небі парить — це гриф, пенцзю,
Звір по землі йде — це носоріг, синю.
На столі «Весни й Осіни» лежать,
З боків дві служниці коштують.
Потім третій зять став вірш говорити, спокійно, не поспішаючи:
Тварина перната у небі боїться рушниці,
Звір по землі біжить — це лютий тигр,
На столі вугіллячко розпечене лежить,
З боків юнака коштують.
Не встигнув він до кінця сказати, зареготали вчені зяті, вірш, говорять, надто грубий, та й рими ніякий ні, не давати-де йому закусок. А третій зять відповідає:
- Перегодите, дайте я до кінця домовлю, — і став усе спочатку повторювати: — «Тварина перната у небі боїться рушниці» — рушниця може вбити вашого грифа й фенікса. «Звір по землі біжить — це лютий тигр» — тигр може загризти вашого носорога й гірського козла. «На столі вугіллячко розпечене лежить» — вугіллячко може спалити ваші «Весни й Осіни» і інші писання. « З боків юнака коштують» — вони можуть одружитися на ваших служницях так красунях.
Почули це сюцаи, аж роти поразевали, мовами перевертають, а сказати нічого не можуть. Прагли вчені чоловіки посоромити селянина, так самим від нього дісталося. Недарма говориться: не тримай камінь за пазухою — тобі ж на ноги впаде. Та поделом їм!