У провінції Юньнань, де здавна живе народ і є більша гора Гуаньинипань. Під горою протікає швидкий струмок із прохолодною водою. Щодня сільські пастухи приганяють сюди корів, а самі розташовуються на березі, поки корови щипають траву й п'ють прозору джерельну воду. Та ось пастухи помітили: рівно опівдні невідомо звідки з'являється гарна дівчина, а у череді замість дев'яноста дев'яти корів стає сто. До вечора ж, коли приходить настав час гнати корів у село, їх знову виявляється дев'яносто дев'ять. А дівчина кудись пропадає.
Пастухи скоро подружилися із красунею й дуже її полюбили. Вона знала багато цікавих історій і дуже добре вміла розповідати їх.
- Серед цих корів, - сказала одного разу дівчина, - є одна не проста, а чарівна: вона ходить по воді, як по землі - хвилі перед нею розступаються. На ній можна проїхати по морю. Ось вона яка! Та кожний волосок у неї на спині чарівний: витримає тисячу цзиней (Цзинь - захід ваги, рівна приблизно 600 а.). На такому волоску людині легко будь-яку вагу нести, не утомиться.
Почули це пастухи, і захотілося їм довідатися, яка ж з корів чарівна.
Але дівчина тільки посміхнулася й проговорила:
- Заслужити чудесну річ можна тільки чесною працею. Сказала вона так і зникла: сонце вже сідало за гору.
Подивувалися пастухи й розв'язали, що до них приходить небесна фея. Порахували вони корів - дев'яносто дев'яти Чарівну корову фея, напевно, забрала із собою на небо!
На інший день пастухам захотілося поласувати дикими яблуками. Вони залізли на дерево, сталі зривати плоди й не помітили, як корови забралися на кукурудзяне поле. Так вони стоптали б увесь посів, якби їхнім не помітив старий-сторож. Він прибіг на поле, початків кричати, розмахувати руками, так хіба одному впоратися з такою чередою? Старий схопив своє старе коромисло, на якому носив хмиз, і прийнявся бити корів. А коромисло це вже багато років служило старому; від сонця й дощу воно розтріснулося й стало щербатим.
Старий розігнав корів і, стомившись, присів відпочити. Він і не помітив, що у тріщинах його старого коромисла застрягли клаптики коров'ячої вовни. Сонце хилилося до заходу, пора було йти додому. Старий набрав дві у'язки хмизу, повісив їх на коромисло й здивувався: "Що це? Чому так легко нести?" Він додав ще у'язку - і навіть не відчув її ваги! Додав ще одну - а коромисло так і не стало важче. Що за чудеса? Старий обвішав хмизом усе коромисло, залишивши між у'язками тільки вузеньку щілину для плеча. Поніс - а ваги не почуває! Та пішов він по дорозі незвичайно швидко, точно хтось підганяв його. Задоволений, повернувся старий додому: і хмизу багато приніс, і не утомився зовсім!
З того дня став він носити на базар у місто величезні у'язки хмизу. Грошей у нього тепер вистачало й на їжу й на питво та ще й залишалося. Та зажив він багато краще колишнього.
Якось раз ішов старий із хмизом у місто й зустрів на дорозі одного багатія. Той побачив, що старий несе величезний вантаж, і здивувався: невже старій людині під силу знести стільки? Зупинив багатій старого й прийнявся його розпитувати.
- У мене чудесне коромисло, - відповідав той, - скільки не навантаж на нього - ваги не почуваєш!
Багатій не повірив, спробував сам. Так, старий правду сказав: коромисло із хмизом було немов без вантажу! Розгорілися у багатія ока, і став він просити старого:
- Продай мені твоє коромисло! Я дам тобі за нього п'ятсот лан срібла. Довго не погоджувався старий: жалко йому було з таким коромислом розставатися.
Але багатій пристав, як комар, - продай так продай!
"Ну, добре, - подумав старий, - я на ці п'ятсот лан срібла до кінця життя ситий буду, а ти потрудися, позбирай хмиз!" Старий одержав срібло, а багатій - чарівне коромисло, і пішли вони кожний своєю дорогою. Багатій повернувся додому, дивиться на своє коромисло - не нарадується:
Тепер він розрахує всіх батраків і буде носити хмиз сам.
Він став погладжувати коромисло й помітив на ньому тріщини.
Тоді багатій відправився до сільського теслі й велів йому ліпше обстругати й пополірувати коромисло, щоб воно блищало.
Тесля побрав рубанок, пройшовся їм один раз-іншої й зняв усі шерстинки чарівної корови. Коромисло стало гладким, блискучим, але... чарівна сила його пропала!
Повернувся багатій додому й почав хвастати перед дружиною своєю покупкою. Та подумала:
" Торік, коли багатий урожай зібрали, і те він так не радів!
Видне, і справді коштовну річ купив".
Захотілося їй самої випробувати чудесні властивості коромисла; повісила вона на нього спочатку маленьку вязаночку хмизу - спину б не зламати.
- Так не бійся, - закричав їй чоловік, - коромисло адже чарівне, цілий будинок повісь - і те не відчуєш!
Він притяг дві величезні у'язки хмизу й повісив на коромисло.
- Ну, тепер піднімай!
Дружина поднатужилась, охнула й повалилася на землю.
- Тьфу! Яке ж воно чарівне?! У сні тобі це приснилося, чи що? "Хіба жінка може зрозуміти дійсне чарівництво?" - подумав багатій. Він додав ще дві у'язки хмизу, рвонув коромисло, що було сили, і... воно переломилося!
Так і повинне було трапитися: адже чарівну річ можна заслужити тільки чесною працею!