Давним-давно жив юнак по прозванню Ван Лао-Так — Ван Старший.
Та ось одного разу попросив Ван Лао-Так сусідів допомогти йому стіну із глини скласти. Став глину копати. Копав, копав, раптом дивиться — великий чан, увесь цвіллю покритий. Чан як чан, нічого особливого, тільки став з нього Ван землю збивати, чан задзвенів, так дивно так: «ва-ва». Дивують сусіди, друг дружкові відштовхують, ближче підійшли. Отут з голови Вану солом'яний капелюх злетів — і прямо у чан. Не став юнак роздумувати, запустив у чан руку, витягся капелюх. Праг надягти, глядь: у чані точнісінько така ж. Вийняв він її, а там ще одна. Так витягся Ван підряд дев'яносто дев'ять капелюхів, а з тієї, що на голові у нього була, сто капелюхів — ціла купа.
Дивують усі так радіють. А разом з усіма Ван Лао-Так. Після побрали вони чан, побрали капелюха, у будинок віднесли. Про ту пору саме сама жара стояла, а у жару кому не потрібний солом'яний капелюх? Поговорив юнак із сусідами, і вирішили вони односільчан покликати, кожному капелюх подарувати. Так і зробили. Дуже задоволені розійшлися селяни по будинках.
Потрібне тепер сказати, що жив у тому селі поміщик на прізвисько «Ненаситний». Довідався він про чарівний чан, став думати, як би заволодіти ним і говорить одного разу:
- Цим чарівним чаном ще діди мої й прадіди володіли. А Ван Лao-Так побрав та й викрал його з мого будинку, не знаю тільки, хто йому допоміг.
Сказав так поміщик, послав слуг до юнака чан побрати. Ну, а юнак, звичайно, не віддав скарб. Довелося Ненаситному розщедритися й зі скаргою у повіт відправитися.
Розповів він повітовому начальникові на прізвисько «Великий Клоп» про чарівний чан. Розгорілися у Клопа від жадібності ока. У той же день після обіду заготовив начальник папір, велів схопити Ван Лао - Та й із сусідами привести у яминь, а заодно прихопити чарівний чан.
Довідалися у місті про чан, розхвилювалися, розтривожилися, цікавих у ямине — струмок води не просочиться. Хто у залі не вмістився — унизу юрбиться. Навіть батько повітового начальника, хворий старий, і той приковилял. Пробрався крізь юрбу, підійшов до чана, ніяково повернувся, зачепився за цеглу, підлогу у залі цеглою був виложен, у чан перекинувся — цибулина, пір'ям униз посаджена. Не став начальник слухати скаргу, кинувся до чана батька витягати. Витягся, дивиться — у чані ще старий — точнісінько батько, витягся старого, а там ще один. Так витягся він підряд дев'яносто дев'ять однакових старих. Дивиться — із чана ще один визирає. Стало тепер у Великого Клопа рівно сто батьків. Коштують вони у залі, спини згорбили. Який з них теперішній, сам начальник розібрати не може.
Сміються стражники, увесь народ зі сміху підкочує!
- Га-Га! У нашого начальника батьків не перерахувати.
А Великий Клоп, який тільки й думав, як би заволодіти чарівним чаном, подивився на старців, почув, як народ над ним потішається, ледве із сорому не вмер, розлютився, аж позеленів і як закричить:
- Негідники! Геть звідси! Геть! Геть! Геть!
Наказав начальник у барабан бити, справа припинити.
Куди тепер поміщикові зі своєю скаргою податися? Заморгав він очима, скулився весь і, немов заєць, навтьоки пустився.
Юрбу цікавих слуги розігнали.
Побрав повітовий начальник сто старих, побрав чан, пішов у інший зал.
Увечері всі чада й домочадці Великого Клопа, усі сто новоявлених батьків зібралися навколо чана, ока розкрили, чекають, коли із чана скарбу посиплються.
Побрав Великий Клоп злиток золота, поклав у чан, після руку у чан запустив. Що за диво! Порожньо у чані, злитка наче й не було.
Розтривожився Клоп, велів дружині свічу принести посвітити. Не думав він, не ворожив, що дружина ненавмисно свічу у чан упустить. У ту ж мить загуділо у чані, густий чорний дим з нього повалив. Слідом за димом полум'я нагору злетіло. Від страху начальник і його рідня ока витріщили так роти роззявили. А вогонь так і палахкоче, увесь будинок охопив.
Тільки ніхто не пішов пожежу гасити — вуж дуже не любили люди Великого Клопа. Побачили, що яминь горить, у долоні захлопали, кричать від радості.
А вогонь усі зліше, лиже будинок з усіх боків, так і зжер ущент, один попіл залишився. Повітовий начальник зі своєю ріднею теж згорів. Тільки чарівному чану нічого не зробилося. Навколо уламки так черепки валяються, а чан целехонький коштує.