Сіл одного разу Бао-Гун у паланкін, відправився до суду справи вершити. Їде він по вулиці, дивиться: сидить на кам'яній плиті хлопчик, плита стара, аж почорніла, сидить і гірко плаче. А поруч із ним коштує плетений кошик бамбуковий.
Наказав Бао-Гун носіям зупинитися, підкликав хлопчика й запитує:
- Хто тебе скривдив, хлопчик? Тому ти плачеш?
Відповідає хлопчик:
- Із самого ранку торгував я пончиками. Наторгував на двісті мідяків, гроші поклав у кошик. Отут фокусник прийшов, став фокуси показувати. Сіл я на цей камінь, став дивитися. Недовго дивився. Потім у кошик заглянув, а грошей немає.
Сказав так хлопчик, ще горше заплакав.
Вислухав Бао-Гун хлопчика, брови насупив, подумав небагато й говорить:
- Гроші лежали у кошику, кошик стояв на камені, Раптом гроші зникли. Напевно кам'яна плита їх украла. Варта! Доправити у яминь хлопчика й плиту на допит.
Почули люди, що Бао-Гун кам'яну плиту допитувати буде, один одному передавати сталі, недарма говориться: один десяти скаже, десять — сотні. Подивувалися, скоріше до яминю побігли допит послухати.
Піднявся Бао-Гун у зал, велів внести плиту, перед столом поставити. Хлопчикові поруч із плитою велів устати, а народ увесь по обидва боки стола розташувався.
Сіл Бао-Гун на суддівське місце, допит почав:
- Визнайся, плита кам'яна, ти у хлопчика гроші украла? Тільки правду говори, не те я велю тебе бити й катувати.
Але камінь, він камінь і є, лежить собі так мовчить. Розлютив Бао-Гун, стукнув по столу, велів стражникам бити плиту. Почув народ, що суддя камінь бити наказав, сміх, та й годі! Але у ямине не посмієшся — боязно. Підняли стражники ціпка, прийнялися камінь бити. Б'ють, б'ють, аж друзки від ціпків у усі сторони розлітаються. Не стерпіли отут люди, зареготали, так так голосно, що й не чутно, як ціпка про камінь б'ють.
Тільки Бао-Гун не сміється, у дощечки стукає, щоб народ утихомирити, і говорить:
- Ви що, порядку не знаєте? Не вмієте себе у ямине вести? Варта! Замкнути двері, нікого не випускати!
Бачать люди — розсердився Бао-Гун, упали на коліна, про пощаду молять.
Говорить суддя:
- Добре, цього разу я вас пощаджу, тільки нехай кожний, перш ніж додому йти, монетку дасть. Коли згодні, відпущу я вас із миром.
Наказав Бао-Гун стражникам притягти великий чан з водою, посередині залу поставити. Потім кожному велів монету у чан кинути, сам поруч коштує, дивиться. Одна за іншою падають монети у чан, люди друг за дружкой із залу виходять. Але ось підійшла якась людина, монету у чан кинув. Дивиться Бао-Гун — на воді кружечки жиру плавають.
Як закричить суддя:
- Це ти, пес, у дитини гроші украв? Визнайся!
Злякався злодій, тремтить увесь.
Наказав Бао-Гун обшукати злодія, знайшли у нього стражники сто дев'яносто дев'ять монет, з тою монетою, яку він у чан кинув, рівно двісті. Віддав Бао-Гун усі двісті монет хлопчикові, а злодія наказав побити гарненько й геть вигнати.
Тільки отут зрозуміли всі, навіщо знадобилося Бао-Гуну ном'яну плиту допитувати. З тієї пори стали люди пущі колишнього мудрого суддю почитати.