Колись, давним- давно, кажан жила у лісі, так само як і птаха. Щоранку, тільки-но з'являлося сонце, вона вилітала зі свого гнізда, розспівувала пісні й відшукувала собі їжу.
Одного разу через якесь зернятко посварилися сорока й ворона. Ворона затверджувала, що вона перша побачила це зерно й тому-де воно повинне належати їй; сорока ж говорила, що зерно знайшла вона й нізащо не віддасть його вороні.
Ні та, ні інша не прагли уступати один одному, підняли лемент, а потім почали битися. У запалі бійки вони не помітили, як вилетіли з лісу й, звичайно, втратили зернятко.
Кажан під час цієї сварки сиділа неподалік на дереві. Як тільки забіяки полетіли, вона тихенько спустилася вниз і з'їла зерно. А потім, весело розспівуючи, прийнялася літати по лісу. Підлетівши до гнізда ворони, вона побачила, що та сидить сердитая-пресердитая.
Їй, видне, погано довелося у бійці: ніс у неї посинів, особа розпухнула.
- Сестриця, - тихенько заговорила з нею кажан, - ми адже з тобою старі друзі, зовсім як рідні. Тому я й прагну розповісти, як тебе зараз сварила сорока: і чорна-те ти, і смішна - те, і дурна - те, та ще говорить, що не варто було б тобі красти її зерно.
- Ах, вона негідна, нахабниця, -обурилася ворона, - я буду не я, якщо не заклюю її!
Кажан зробила вигляд, що вона теж розсерджена, сказала щось погане про сороку й полетіла. А потім, підлетівши до гнізда сороки, вона заговорила:
- Сестриця сорока, а сестриця сорока! Ми адже з тобою старі друзі, зовсім як рідні. Тому я й прагну розповісти, як тебе зараз сварила ворона:
І нахабниця ти, і негідна, та ще сказала, що заклює тебе.
Почувши це, сорока від гніву слова не змогла вимовити. Кажан поспівчувала їй, налаяла ворону й полетіла.
З тих пір сорока й ворона стали ворогами. Але й та й інша вважали кажана своїм іншому й завжди запрошували її до себе у гості.
Цар птахів - фенікс, довідавшись про сварку сороки й ворони, розв'язав примирити їх.
Та ось одного разу рано ранком зібрав він у лісі всіх птахів. Була тут і кажан. Останніми прилетіли ворона й сорока. Глянули вони один на одного – і спалахнули обидві від гніву. Фенікс захотів, щоб спочатку вони самі розповіли про причину сварки, а потім уже говорили інші птахи.
Ворона розповіла, як вони посварилися через зерно і як сорока називала її й чорної, і смішний, і дурної.
- Я цього не говорила, - не витримавши, перебила її сорока, - ось вона мене сварила й нахабницею, і негідної й грозила заклювати.
- Якби ти перша не сварила мене, я не стала б цього робити, сказала ворона.
Та вони прийнялися сперечатися, хто кого почав сварити перший. Від лементу вони розчервонілися, а зоби у них роздулися.
Довго слухав їхній фенікс і нарешті розв'язав: нехай кожна з них приведе свідка, щоб довести свою правоту.
- Кажан, ось свідок! - у один голос викликнули ворона й сорока.
Усе подивилися на кажана, очікуючи, що вона скаже. Але та зрозуміла, що попалася, і не вимовила ні слова. Вона вилучила голову, густо почервоніла й полетіла.
Отут усім стало ясно, хто був винуватцем ворожнечі сороки й ворони. А ті зрозуміли, що їм не випливало вірити чужим словам, і знову стали друзями. Коли усе птаха довідалися, що кажан - брехуха, ніхто не захотів більше дружити з нею. А їй самої було дуже соромно. Щоб не зустрічатися із птахами, вона покинула ліс і поселилася під карнизом житла людину. Удень вона ховалася у своєму гнізді й вилітала звідти лише надвечір, коли птаха летіли у ліс.
Не відлучаючись далеко від гнізда, вона харчувалася дрібними комахами. А співати зовсім перестала, тому що боялася, як би її не почули птаха. Та по сьогоднішній день кажан живе не так, як усе птаха.