Історія вірша “Фелица”

Слава прийшла до Державіна раптово в 1783 році, коли в першому номері журналу “Співрозмовник аматорів російського слова” була надрукована його ода ” Фелица “. Вірш, звернений до Катерини II, сподобалося імператриці, автор був нагороджений золотою табакеркою й 500 червінцями

Відбувалося це в пору наростаючої кризи класицизму, коли ода себе зживала. Правила нормативної поетики зобов’язували додержуватися зразків (реально в Росії – наслідувати од Ломоносова).

Державін же виступив зухвалим руйнівником естетической системи

класицизму, сміливим новатором, що відкрив російської поезії нові шляхи

Що ж зробив Державін? “Шлях непроторований і новий ти обрав”. І на цьому шляху виявилася його оригінальність: зберігаючи високу тему – оспівуючи “чесноти” імператриці, – він відмовився від риторики й простим складом виразив своє особисте відношення до Катерини II і її оточенню: “Ти простотою вмів себе серед нас вознесть”.

Його ранні оди, особливо знаменита “Фелица”, також містять у собі нагнітання врочистих вихвалянь цариці за високу добродетельность її правління. З 26 десятистиший “Фелици” (лірична

медитація в 260 віршів”) 19 виражають такі розтягнуті й багато в чому одноманітні вихваляння.

Але автор цієї оди почав творити в той час, коли сверхличность цивільного мислення, властива “ортодоксальному” класицизму, стала вже втрачатися, коли в ньому вже виникала диференціація особистого початку, порушуваного кризою, що почалася, старого станового суспільства і його влади. Це приводило до істотних зрушень у сфері художнього “світогляду”, до подолання його цивільно-моралістичної абстрагованості й, зокрема, до значного посилення предметної зображальності в жанрі цивільної оди. Державін і виступив тут як поет-новатор – він уразив своїх сучасників введенням у цей “високий” і врочистий жанр мотивів гумористичного зображення приватного життя

В “Фелице” після 4 строф вступу й перших вихвалянь строгого життя цариці, по контрасту з ними, випливають 7 строф, що містять злегка глузливе зображення вільного й безтурботного життя самого ліричного суб’єкта, одного з наближених цариці, а в натяках – і її вельмож. У цих строфах предметна зображальність виникає при відтворенні окремих моментів привільного життя вельможею, воно явно переважає над медитативностью. Але вона все-таки підпорядкована загальної іронічної інтонації опису. І навіть синтаксично цілих п’ять строф такого опису зв’язані між собою анафоричними повторами сполучника “або” (“Або в бенкеті я пребогатом, // Де свято для мене дають, // Де блищить стіл сребром і златом, // Де тисячі різних блюд…”, “Або серед гайка прекрасної, // В альтанці, де фонтан шумить…” і т. д.). А далі, розвиваючи той же контраст, поет знову звертається до довгих, нагнічених і врочистих славослів’їв цариці й веде їх в абстрактно-медитативному плані.

Ода “Фелица” (1782) – перший вірш, що зробив ім’я Гаврила Романовича Державіна знаменитим, що стало зразком нового стилю в росіянці поезії

Своя назва ода одержала від імені героїні ” Казки про царевича Хлорі”, автором якої була сама Катерина II Цим ім’ям, що у перекладі з латинського значить щастя, вона названа й в оді Державіна, що прославляє імператрицю й сатирично характеризує її оточення

Історія цього вірша досить цікава й показова. Написано воно було за рік до публікації, але сам Державін не хотів його друкувати й навіть приховував авторство. І раптом в 1783 р. Петербург облетіла новина: з’явилася анонімна ода “Фелица”, де були виведені в жартівній формі пороки відомих вельмож, наближених Катерини II, що ода була присвячена Петербурзькі жителі були чимало здивовані сміливістю невідомого автора. Оду намагалися дістати, прочитати, переписати. Княгиня Дашкова, наближена імператриці, зважилася надрукувати оду, причому саме в тім журналі, де співробітничала сама Катерина II.

Наступного дня Дашкова застала імператрицю всю в сльозах, а в руках у неї був журнал з державинской одою. Імператриця поцікавилася, хто написав вірш, у якому, як вона сама сказала, так точно неї зобразив, що зворушив до сліз. Так розповідає цю історію Державін

Дійсно, порушуючи традиції жанру хвалебної оди, Державін широко вводить у неї розмовну лексику й далі просторіччя, але сам головне – малює не парадний портрет імператриці, а зображує її людський вигляд От чому в оді виявляються побутові сцени, натюрморт

Мурзам твоїм не наслідуючи,

Почасту ходиш ти пішки,

И їжа найпростіша

Буває за твоїм столом.

Класицизм забороняв з’єднувати в одному добутку високу оду й сатиру, що ставиться до низьких жанрів. Але Державін навіть не просто їх сполучить у характеристиці різних осіб, виведених в оді, він робить щось зовсім небувале для того часу. “Богоподібна” Фелица, як і інші персонажі в його оді, теж показана обитовленно (“Почасту ходиш ти пішки..”). Разом з тим, такі подробиці не знижують її образ, а роблять більше реальним, людяним, як бчато точно списаним снатури.

Але далеко не всім цей вірш сподобався так само, як імператриці. Багатьох сучасників Державіна воно спантеличило й стривожило. Що ж було в ньому такого незвичайного й навіть небезпечного?

З одного боку, в оді “Фелица” зізнається цілком традиційний образ “богоподібної царівни”, у якому втілене подання поета про ідеал преосвященного монарха. Явно ідеалізуючи реальну Катерину II, Державін у той же час вірить у намальований їм образ:

Подай, Фелица, наставленье:

Як пишно й правдиво жити,

Як приборкувати страстей волненье

И щасливим на світі бути?

З іншого боку, у віршах поета звучить думка не тільки про мудрість влади, але й про недбайливість виконавців, стурбованих своєю вигодою:

Скрізь спокуса й лестощі живе.

Пашей всіх розкіш гнітить.

Де ж чеснота живе?

Де троянда без шипів росте?

Сама по собі ця думка не була нової, але за образами вельмож, намальованих в оді, явно проступали риси реальних людей:

Кружляю в химерах думка мою:

Те полон від персів викрадаю,

Те стріли до турків обертаю;

Те, возмечтав, що я султан,

Вселенну лякаю поглядом;

Те раптом, захоплювався вбранням,

Скакаю до кравця по каптан

У цих образах сучасники поета без праці дізнавалися фаворита імператриці Потьомкіна, її наближених Олексія Орлова, Панина, Наришкіна. Малюючи їхній ярці сатиричні портрети, Державін виявив більшу сміливість – адже кожної із зачеплених їм вельмож міг обробити за це з автором. Тільки прихильне відношення Катерини врятувало Державіна

Але навіть імператриці він насмілюється дати пораду: діяти за законом, якому подвластни як царі, так і їх піддані:

Тобі єдиної лише пристойно,

Царівна, світло з тьми творити;

Ділячи Хаос на сфери струнко,

Сполучником цілість їх кріпити;

З розбіжності – согласье

И зі страстей лютих щастя

Ти можеш тільки творити,

Ця улюблена думка Державіна звучала сміло й висловлене вона була простою й зрозумілою мовою. Закінчується вірш традиційною хвалою імператриці й побажанням їй всіх благ:

Небесні прошу я сили,

Так, їх простря сафирни крили,

Невидимо тебе зберігають

Від всіх хвороб, зол і нудьги;

Так справ твоїх у потомстві звуки,

Як у небі зірки, возблестят.

Таким чином, в “Фелице” Державін виступив як сміливий новатор, що сполучить стиль хвалебної оди з індивідуалізацією персонажів і сатирою, вносячи у високий жанр оди елементи низьких стилів. Згодом сам поет визначив жанр ” Фе-Лици” як “змішану оду”. Державін затверджував, що, на відміну від традиційної для класицизму оди, де восхвалялись державні особи, воєначальники, виспівувалися врочистої події, в “змішаній оді”, “віршотворець може говорити про всім”.

Читаючи вірш “Фелица”, переконуєшся, що Державіну, дійсно, вдавалося вносити в поезію сміло взяті з життя або створені уявою індивідуальні характери реальних людей, показаних на тлі колоритно зображеної побутової обстановки. Це робить його вірші яскравими, що запам’ятовуються й зрозумілими не тільки для людей його часу. І зараз ми можемо з інтересом читати вірша цього чудового поета, відділеного від нас величезною дистанцією у два з половиною сторіччя