Аналіз Вірша А. С. Пушкіна “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”
И от, коли ми перечитуємо “Пам’ятник”, наша увага насамперед затримується на латинських словах епіграфа: Я пам’ятник собі спорудив”. У часи Пушкіна серед утворених людей це латинське словосполучення було гарно відомо, як ходова приказка, тому що їм починається самий, може бути, знаменитий із всіх тоді латинських текстів, що вивчалися, – ода Горация “Пам’ятник”. Імовірно, із цієї причини Пушкін не називав його ім’я. Пушкіна нагадав читачеві древній твір насамперед тому, що в ньому проголошена думка про велич подвигу
Поета:
*
* Пірамідних висот, царствених, вище він
У наш час думка про те, що найбільш доконані добутки поезії переживають час свого створення й що в духовному житті людства поезія має незмірно більше значення, чим подвиги царів і завойовників, здається саме собою що розуміє. При Пушкіні було не так. Правляча Росія цінувала людське достоїнство й цивільні заслуги по табелі про ранги, а в ній її творець – Петро I – чин поета не передбачив. Відношення до Пушкіна ця Росія виразила вустами міністра освіти С. С. Уварова. Коли він довідався, що в “Літературних
Свій “Пам’ятник” Пушкін, очевидно, мав намір опублікувати, і посилання на Горация в майбутніх цензурних турботах могла стати важливим доводом. Класична стародавність тоді була державно схвалюваної й шанованою: в основі головних положень офіційно визнаної классицистской естетики лежала думка про незаперечний авторитет античного мистецтва; навіть деякі державні встановлення прямо зв’язувалися із традиціями Римської імперії. Досить згадати хоча б те, що титулування російських царів (імператор, найясніша особа й т. п.) було запозичено з термінології імператорського Рима, що зложилася саме в епоху Горация, якому захищав сам імператор Август. Не важко зрозуміти, чому в Росії цей римський поет був чимсь начебто державно заснованої поетичної інстанції. І якщо російський поет “прибігав” під захист Горация, то цензура не могла із цим не рахуватися. Тому-Те й Державін свій “Пам’ятник” почав (перші сім віршів) досить точним перекладом відповідних рядків “Пам’ятника” Горация. Пушкіна, зрозуміло, знав це популярнейшее твір Державіна. І він хотів, щоб його “Пам’ятник” нагадав читачам “Пам’ятник” Державіна. Нагадав і збудив бажання зрівняти. Адже не випадкові ж ці збіги:
* в “Пам’ятнику” Державіна: “Від тліну втікши…”;
* в “Пам’ятнику” Пушкіна: “…і тленья втече…”;
* у Державіна: “Слух пройде про мене…”;
* у Пушкіна: “Слух про мене пройде…” (у чернетці це полустишие було написано в точності “по Державіну”: “Слух пройде про мене…”);
* у Державіна: “Всяк буде пам’ятати те в народах неие-парних…”;
* у Пушкіна: “И назве мене всяк сущий у ній Мова…”; (тут слово “мова” має втрачене в наш час значення – народ).
Державін наприкінці XVIII століття й у перші десятиліття XIX століття було державно визнаним класиком, співаком Фелицы (тобто Катерини II) і “єкатерининських орлів”, поетом російської самодержавної державності. З погляду правлячих верхів, його літературний авторитет був неколебим; Пушкіна не міг не знати, що шаноблива орієнтація на художні ідеї Державіна, на його стиль була в очах влади й насамперед цензури вірною ознакою добромисна
(2 votes, average: 2.50 out of 5)