Аналіз Вірша А. С. Пушкіна “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”

И от, коли ми перечитуємо “Пам’ятник”, наша увага насамперед затримується на латинських словах епіграфа: Я пам’ятник собі спорудив”. У часи Пушкіна серед утворених людей це латинське словосполучення було гарно відомо, як ходова приказка, тому що їм починається самий, може бути, знаменитий із всіх тоді латинських текстів, що вивчалися, – ода Горация “Пам’ятник”. Імовірно, із цієї причини Пушкін не називав його ім’я. Пушкіна нагадав читачеві древній твір насамперед тому, що в ньому проголошена думка про велич подвигу

Поета:

*

Створив пам’ятник я, міді нетленнее,

* Пірамідних висот, царствених, вище він

У наш час думка про те, що найбільш доконані добутки поезії переживають час свого створення й що в духовному житті людства поезія має незмірно більше значення, чим подвиги царів і завойовників, здається саме собою що розуміє. При Пушкіні було не так. Правляча Росія цінувала людське достоїнство й цивільні заслуги по табелі про ранги, а в ній її творець – Петро I – чин поета не передбачив. Відношення до Пушкіна ця Росія виразила вустами міністра освіти С. С. Уварова. Коли він довідався, що в “Літературних додатках”

до газети “Російський інвалід” було надруковано коротке повідомлення про загибель Пушкіна, що починалося словами: “Сонце нашої поезії закотилося!”, те наказав викликати редактора газети в цензурний комітет і зробити йому строге вселяння. “До чого ця публікація про Пушкіна? Що це за чорна рамка навколо звістки про кончину людини не чиновного, що не займало ніякого положення на державній службі… “Сонце поезії!!” – помилуйте, за що така честь? “Пушкін помер… у середині свого великого поприща!” Яке це таке поприще?.. Хіба Пушкін був полководець, воєначальник, міністр, державний чоловік?! Писати віршики не значить ще… проходити велике поприще!”

Свій “Пам’ятник” Пушкін, очевидно, мав намір опублікувати, і посилання на Горация в майбутніх цензурних турботах могла стати важливим доводом. Класична стародавність тоді була державно схвалюваної й шанованою: в основі головних положень офіційно визнаної классицистской естетики лежала думка про незаперечний авторитет античного мистецтва; навіть деякі державні встановлення прямо зв’язувалися із традиціями Римської імперії. Досить згадати хоча б те, що титулування російських царів (імператор, найясніша особа й т. п.) було запозичено з термінології імператорського Рима, що зложилася саме в епоху Горация, якому захищав сам імператор Август. Не важко зрозуміти, чому в Росії цей римський поет був чимсь начебто державно заснованої поетичної інстанції. І якщо російський поет “прибігав” під захист Горация, то цензура не могла із цим не рахуватися. Тому-Те й Державін свій “Пам’ятник” почав (перші сім віршів) досить точним перекладом відповідних рядків “Пам’ятника” Горация. Пушкіна, зрозуміло, знав це популярнейшее твір Державіна. І він хотів, щоб його “Пам’ятник” нагадав читачам “Пам’ятник” Державіна. Нагадав і збудив бажання зрівняти. Адже не випадкові ж ці збіги:

* в “Пам’ятнику” Державіна: “Від тліну втікши…”;

* в “Пам’ятнику” Пушкіна: “…і тленья втече…”;

* у Державіна: “Слух пройде про мене…”;

* у Пушкіна: “Слух про мене пройде…” (у чернетці це полустишие було написано в точності “по Державіну”: “Слух пройде про мене…”);

* у Державіна: “Всяк буде пам’ятати те в народах неие-парних…”;

* у Пушкіна: “И назве мене всяк сущий у ній Мова…”; (тут слово “мова” має втрачене в наш час значення – народ).

Державін наприкінці XVIII століття й у перші десятиліття XIX століття було державно визнаним класиком, співаком Фелицы (тобто Катерини II) і “єкатерининських орлів”, поетом російської самодержавної державності. З погляду правлячих верхів, його літературний авторитет був неколебим; Пушкіна не міг не знати, що шаноблива орієнтація на художні ідеї Державіна, на його стиль була в очах влади й насамперед цензури вірною ознакою добромисна


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Аналіз Вірша А. С. Пушкіна “Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…”

Categories: Нові твори

Links