Ідеал людського достоїнства й цивільного служіння Батьківщині в добутках Г. Р. Державіна, А. Н. Радищева, Д. И. Фонвізіна
Д. И. Фонвізіну вдалося показати дійсність такий, яка вона є, але він не вимагав корінних змін соціальних умов.
Г. Р. Державін зумів осягнути складність, контрастність навколишнього світу, але ці протиріччя, як правило, не розкривалися їм у соціальному плані.
А. Н. Радищев – перший письменник XVIII століття, що вникнул в істоту соціальних протиріч.
“Недоук” Фонвізіна – це перша соціально-політична комедія на російській сцені. Провідний конфлікт її – боротьба передових дворян з неосвіченою реакційною масою. Фонвізін був настроєний
Держава дає влада простаковым і скоти-ниным, упевненим, що вони мають право не тільки керувати, але й володіти людськими душами.
” Фелица ” (1783) – наочний приклад порушення класичної нормативності оди, насамперед завдяки сполученню із сатирою: образу освіченого монарха протиставляється збірний образ порочного мурзи.
Фелица – багатоплановий образ: вона освічена монархиня й у той же час – приватна особа.
Мурзам твоїм не наслідуючи, Почасту ходиш ти пішки, И їжа найпростіша Буває за твоїм столом.
Державін з’єднує похвалу імператриці із сатирою на неї наближених.
Важливе місце у Творчості Державіна займають цивільно-викривальні вірші, серед яких особливо виділяються “Вельможа” (1794) і “Володарям і суддям” (1795).
В основі “Вельможі” – соціальний портрет людини, що коштує близько до трону й покликаного виконувати волю государя. Ода заснована на антитезі: ідеальному образу чесного й непідкупного державного діяча протиставляється збірний портрет царського улюбленця, що грабує країну й народ. З одного боку, Державін малює розкішний побут вельможі, що живе “серед ігор, серед ледарства й млості”, з іншого боку – приниженість залежні від людей. Ідеал суспільного устрою для Державіна:
Блаженний народ! – де цар главою, Вельможі – здорові члени тіла. Прилежно борг усі правлять свій, Чужого не стосуючись справи.
Вірш “Володарям і суддям” (перекладання 81 псалма) Катерина II сприйняла як якобінські вірші. Вірш звучить як пряме, гнівне звертання до “земних богів”, яких поет не тільки зводить із п’єдесталів, але й піддає безсторонньому суду, нагадуючи їм про їхні обов’язки перед підданим:
Не внемлют! бачать – і не знають! Покриті мздою очеса: Злодействы землю потрясають, Неправда зыблет небеса.
Незначність царів, їхня людська слабість стають особливо відчутні завдяки антитезі цар – раб:
И ви подібно так упадете,
Як із древ зів’ялий аркуш упаде!
И ви подібно так умрете,
Як ваш останній раб умре!..
Поет призиває всевишнього покарати “царів землі”.
Ода “Вільність” Радищева оспівує народну революцію. Державін перевів цей урочистий, хвалебний жанр у викривальний. Радищев зробив оду закликом до революції, використовуючи властиві їй публицистичность і експресивність. Самодержавство в зображенні Радищева – “тьмяний трон рабства”. Рятування від самовладного гніта прийде тоді, коли “виникне рать усюди бранна, надія всіх озброїть”. Після страти вінценосного злочинця наступить ера народної влади (“На віче весь тече народ”). Але Радищев розумів, що час народної революції ще не прийшло.
В “Подорожі з Петербурга в Москву” Радищев показав, що головний ворог російського народу – кріпосницький^-кріпосницький-самодержавно-кріпосницький лад. У главі “Спаська полесть” письменник викриває владу Катерини II. Центральне місце в главі займає сон мандрівника. Ідилічна картина перейнята іронією й сарказмом. Подальше викриття, виявлення щирої особи правителя відбувається, коли Істина-Прямовзора знімає більма з око монарха: “Одягу мої, настільки блискучі, казалися замарані кровию й омочены слізьми”. Висновок із цієї глави очевидний: єдиновладдя, у яку би форму воно не було вбрано (навіть у вигляді освіченої монархії), по своїй сутності антинародно: “Самодержавство є наипротивнейшее людському єству стан”. Остаточний вирок самодержавству виноситься в главі “Твер”, у яку включена ода “Вільність”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)