Історія нашого народу – це не тільки історія слова

Не можна не погодитися з думкою видатного педагога К. Ушинского про ролі мови, рідного слова в житті людини. Справді, у кожному слові, як у дзеркалі, відображається цілий всесвіт, конденсується минуле, сучасне й Майбутнє народу – творця мови й разом з тим її носія. Тому справедливо, напевно, говорити про генетичний зв’язок мови й людини, про їх надзвичайно тісну спорідненість, починаючи сколибели.

Але, разом з тим, Мова завжди перебуває на кілька щаблів вище одного його носія, навіть самого геніального. Саме через це він здається мені

безмежним зоряним небом, а ми, що говорять, – крихітними мерехтливими зірочками. Здається: ну, хіба це лихо, якщо згасне одна або трохи, ніхто цього навіть не помітить. Але глибше вдумавшись, починаєш розуміти: це – лихо. Адже один раз може трапитися так, що в небі не залишиться ні однієї зірки, а на нас байдуже буде поглядати лише чорна безодня. Я переконаний, що ми безсмертні як народ, поки розмовляємо на українському. Мова йде навіть не про патріотизм, національну гордість або інші абстрактні речі. Мова – це поняття зовсім іншого виміру, настільки природний і органічне, як подих або ж любов

На початку було Слово…

Цей біблійний афоризм підтверджує не тільки значимість язикового оформлення думки, але й змістовну сторону людського буття. Не можна від мови відрікатися або забувати його, тому що якщо відречемося або забудемо, то втратимо себе назавжди. Серед суєти нашого божевільного миру, у колі хаосу дріб’язкових проблем іноді зринуть у пам’яті щемливі рядки поета Леоніда Кисельова про те, “що геть усе тільки пісня українською мовою” – і я попадаю в інший вимір. Цим іншим виміром є для мене моя мова. Неможливо, напевно, переоцінити ту життєдайну роль, що зіграв і зіграє він у житті мого народу, та й у моєму житті – як його маленької часточки

Оглядаючи подумки минуле української мови, з гіркотою зауважую, що чи ледве не вся Історія його буття – це історія боротьби за право бути рівним серед рівних. Мені боляче, що немилосердна доля протягом багатьох століть випробовувала українську мову, як і український народ, на життєздатність, щоб ще раз переконатися: Українська мова – мова великих націй. Мені боляче й за сьогодення, оскільки безліч ще “малоросов” і “чубів” живе серед нас!

“У вигляді мови, – сказав незабутній Олесь Гончар, – даний людині великий дарунок. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його Корінь і плекати його кольори, отоді він і буде запашної й співучої, сповненої музики й чарів, життєвій правдивості й поетичності”. Так, ми починаємося зі слова, відкриваючи з його допомогою великої й неповторний, таємничий і незбагненний мир; ми живемо в слові й зі словом… І поки цвіте наша мова – доти будемо й ми

Але історія нашого народу – це не тільки історія слова, але і його змужніння. Сьогодні це ще й гімн правді, людині, гімн величі народу. Минуть сторіччя, а слово живе. У різнобарвності й розмаїтості рідного слова втілюється краса людини – творця мови. Українське слово окриляє нас духовністю, любов’ю до матері, до пісні. Не можна не думати про українську мову, не пам’ятати, хто ми й чиї ми діти. Згадаємо, як багато зусиль прикладали письменники й журналісти, коли обговорювали язикові проблеми, проблеми незалежності нашої держави. От чому хочеться схилити голову перед сміливістю, моральною стійкістю цих людей, які призивають нас до миру й згоди, до збереження мови – нашої національної святині. Я вже не раз запитував себе, а наскільки моє власне мовлення відповідає вимогам культури мовлення, чи завжди я дотримуюся язикового етикету

Як відомо, одним із правил мовця є доброзичливе відношення до співрозмовника, доречні в кожній конкретній ситуації прояву ввічливості. Змушений констатувати, що із цим у мене ще не все гаразд. Всупереч тому, що я не завжди прислухаюся до думок співрозмовника, я іноді можу й скривдити товариша, особливо під час суперечки. Отже, своїм першочерговим завданням уважаю виховання в собі ввічливості й коректності під час розмови. Для її виконання я зобов’язав себе дотримуватися в спілкуванні трьох “бути”:

– Бути скромним у прояві власного “я”. – Бути уважним ксобеседнику. – Бути цікавим для його

Не менш важливим правилом є повага до співрозмовника. На мою думку, у більшості випадків я виконую його: уважно вислухую співрозмовника до кінця, не перебиваючи його; намагаюся всіма способами – поглядом, мімікою, жестами, посмішкою підкреслити інтерес, тим або іншому способу виявити увагу. Щодо позитивних якостей мовлення, над якими мені потрібно найбільше попрацювати, потрібно назвати розмаїтість язикових засобів і їхня правильність. Із цією метою я намагаюся не повторювати тих же самих слів і однакових по будові речень, за винятком, звичайно, тих випадків, коли такі повторення сприяють виразності висловлення, а також дотримуватися норм української літературної мови

Звичайно, завдання, які я поставив перед собою, не виконуються в одна мить, але при бажанні й певній наполегливості, думаю, стати культурним мовцям і цікавому співрозмовникові


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)


Історія нашого народу – це не тільки історія слова

Categories: Нові твори

Links