Вірша Пам’ятник у російській літературі

…у смутні мінути я утішав себе тим, що поет не вмирає й що Пушкін мій завжди живий для тих, хто, як я, його любив, і для всіх що вміють відшукувати його, живого, у безсмертних його утворах… І. І. Пущин Перший вірш “Пам’ятник” написав Квінт Гораций Флакк (65 – 8 р. до н. е. ), давньоримський поет блискучої епохи імператора Серпня Він був сином вольноотпущенника, одержав гарне утворення в Римі, брав участь у громадянській війні у військах Брута, після поразки республіканців повернувся в Рим і присвятив себе повністю поетичній творчості.

В 23 році до н. е. Гораций випускає три книги ліричних “Пісень”, які античні критики називали одами (від давньогрецького слова “пісня”) не випадково: римський поет уважає себе учнем еолийских ліриків Алкея, Сапфо й Анакреонта. Вони створювали у своїх віршах образ поета з індивідуальними рисами характеру й власною біографією, до чого прагнув і сам Гораций. Збірник пісень відкривався звертанням до найближчого друга й заступника поета – римському аристократові Меценатові – і закінчувався віршем “До Мельпомене”, що починалося словами: “Я спорудив пам’ятник…”. Вірш являв собою звертання
до музи трагедії – Мельпомене, ім’я якої з’являється в останньому рядку: муза повинна нагородити поета по заслугах лавровим вінком – символом перемоги, могутності й миру Своє безсмертя сам Гораций бачив у тім, що “першим звів (переклав – О. П. ) еолийскую пісня на италийские лади”, тобто збагатив римську поезію новими віршованими розмірами (свої ліричні пісні поет написав дванадцятьома різними розмірами, чого не зміг повторити жоден інший римський поет).

В 1747 році М. В. Ломоносов перекладає вірш Горация з латинського на російський мова Своє завдання при цьому Ломоносов бачило в тім, щоб як можна точніше передати зміст оригіналу, тому ніяких власних додавань до латинського джерела російський поет-перекладач не вносило. В 1795 році до Горациеву вірша звернувся інший російський поет – Г. Р. Державін. На відміну від Ломоносова, Державін дає вільний переклад античного оригіналу й називає свій вірш “Пам’ятник”. Перша строфа є точним перекладом Горация: Я пам’ятник собі спорудив чудесних, вічний, Металів твердіше він і вище пірамід; Ні вихор його, ні грім не зломить швидкоплинний, И часу поле його не розтрощить Але вже в другій строфі Державін відступає від римського оригіналу й говорить про рід слов’ян, які вічно будуть пам’ятати про нього.

Російський поет, як і Гораций, підкреслює, що сам домігся своєї слави, тому що походить із безвісного роду: Всяк буде пам’ятати те в народах неисчетних, Як з безвісності я тим відомий став… А свою головну заслугу Державін бачить у тім, Що перший я дерзнув у забавному російському складі Про чесноти Фелици виголосити, У серцевій простоті розмовляти про Бога И істину царям з посмішкою говорити. Поет згадує тут свою знамениту оду “Фелица” (1783), присвячену Катерині Другий, і філософські оди “На смерть князя Мещерского” (1779), “Бог” (1784), “Водоспад” (1794) і т. д. Державін закінчує свій вірш, як і Гораций, звертанням до музи, але вже не до конкретної музи трагедії, а до творчого натхнення, що представляється, за європейською традицією, в образі прекрасної жінки В 1836 році О. С. Пушкін написав свій “Пам’ятник”. Перші дві строфи є вільним перекладом давньоримського оригіналу, а свою заслугу перед народом поет бачить у тім, Що почуття добрі я лірою будив, Що в моє жорстоке століття восславил я волю И милість до занепалого призивав.

Остання строфа є традиційним звертанням до музи, але поет, замість лаврового вінка, хоче одержати від музи мудрість: Хвалу й наклеп приемли равнодушно И не оспоривай дурня. Горациева ода привернула увагу А. А. Фета, що в 1863 році створив її новий переклад, а в 1912 році свій “Пам’ятник” пише В. Я. Брюсов. Якщо Пушкін вибирає як епіграф перші слова римської оди (“Я спорудив пам’ятник…”), те Брюсов ставить в епіграф слова з тої ж оди, звернені до Мельпомене (“Сповнися гордості…”). Перші рядки вірша повторюють, правда на свій лад, ідею Горация: Мій пам’ятник коштує, зі строф співзвучних складний Кричите, буйствуйте, – його вам не звалити!

А далі поет Срібного століття затверджує, що його вірші, що оспівують загальнолюдські цінності, будуть зрозумілі не тільки співвітчизникам, але й всім громадянам миру: За багатьох думав я, за всіх знав борошна страсті, Але стане ясно всім, що ця пісня – про їх, И, у далеких мрій у нескоримій владі, Прославлять гордо кожний вірш. На закінчення треба сказати, що кожного серйозного поета хвилює питання про значимість його власної творчості й кожний поет оцінює свою поезію по-своєму. Це залежить від часу, коли він створював свої добутки, від характеру самого автора. Порівнюючи “Пам’ятники”, можна помітити, що згодом поети усе більше цінують високі людські почуття.

Гораций бачив свою заслугу в тім, що писав ліричні вірші, тобто зображував прості, але шляхетні почуття: любов, дружбу, милування природою, повага до людини. Державін цінував у своїй творчості правдивість і чесність Пушкін ставить собі в заслугу, що не просто оспівував добрі почуття, але прищеплював їхнім співвітчизникам у своє “жорстоке” час. Брюсов упевнений: якщо “про друга із дружбою” говорити, твоя поезія буде зрозуміла всім


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Вірша Пам’ятник у російській літературі