Глібов Леонід Іванович Стрижено! Стрижено!

Їхав чоловік з жінкою полем. Було се літом, саме о ту пору, як на полі так хороше, так весело та любо, що й до дому не хочеться. Їхали вони доріжкою поміж пашнею. Кобила тюпає собі помаленьку, а лоша попереду – вскубне трохи травиці, зробить вибрика та й далі. Дивиться чоловік, хтось на ниві ячмінь покосив.

“Дивись,- каже,- жінко, вже й ячмінь покошено”.

А жінка каже: “Стрижено”.

Були вони в кума в гостях, дак ще там жінка чогось розприндилась. Чоловік подививсь на неї та й каже: “Оп’ять?”

А вона закопилила писок та й

одвітує: “Оп’ять!” “Жінко,- став він ізнов казати,- мовчи коли хоч!” – “Чого я буду мовчати?” – “А чого ж ти перечиш: стрижено, коли воно кошено?” А вона ізнов: “Ні, стрижено!” – “Ой, та будеш бита… кажуть тобі: кошено”.- “Стрижено”. Чоловік зупинив кобилу. Зліз він з воза та й питає, держучи батіг наготові: “Чи кошено?” – “Стрижено”.- “Злазь з воза!” – гримнув на неї чоловік. А вона: “Не злізу!” – “Геть з воза, кажуть тобі!” – “Не злізу я з воза… чого я злізу?” – “Злазь, тоді побачимо, чи кошено!” А вона ізнов: “Стрижено!” –

“Брешеш, кошено!” – закричав чоловік та й почав її чустрить батогом. Чустрить та приговорює: “Кажуть тобі: кошено! Кажуть тобі: кошено!” Бісова баба аж пищить під батогом та, знай, своє грає: “Стрижено! Стрижено!”

Кобила, почувши, як чоловік трактує батогом свою жінку, стала комизиться, трохи воза не перекинула; побігла б, так хазяїн в одній руці віжки держить. Бачить чоловік, що з сього дива не буде пива, сів на віз та й поїхав далі. “Ось потривай,- каже,- суча дочко, приїдемо до господи: буде в мене кошено”. “Стрижено!” – “Буде й кошено!” – “Стрижено!” – “Потривай, потривай! Буде й кошено!”

Приїхали додому. Став питать чоловік жінку. “Чи кошено?” А вона ізнов: “Стрижено!” Піймав він її за космаки та й потаскав до комори: “Кажи, суча дочко, чи кошено?” – “Стрижено!”

Роздяг він її, прив’язав до стовпа та й почав частувати батогом. Бив, бив, а потім питає: “А що, чи кошено?” А жінка ізнов своє: “Стрижено!” – “Ось постой же,- каже їй чоловік,- я тебе, проклятущу бабу, втоплю!” – та й потяг її до річки. А річка була недалечко, зараз на городі.

Привів до берега, питає: “Кажи, що кошено, бо втоплю!” А вона: “Стрижено!” Він її шубовсть у воду… Подержав трохи у воді,- витяг, питає: “А що, чи й тепер стрижено?” – “Стрижено!”

Він її ізнов у воду… От-от пропаде дурна баба… аж бульбашки стала пускати, а ще таки підняла з води руку та й стала виробляти пальцями так, наче кравець ножицями ріже, себто: “Стрижено! Стрижено!”

Бачить чоловік, що нельзя здолати завзятої баби, витяг її з води та й плюнув.

[1858].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович Стрижено! Стрижено!

Categories: Твори з української літератури

Links