Глібов Леонід Іванович Лисиця і Ховрах

– Куди се ти, кумасенько, біжиш?
Даєш, неначе з ляку, драла,-
Гука Ховрах,- ні на що не глядиш,
Мене б то й не пізнала!
– Ох, голубе! – Лисиця застогнала,-
Бодай би вже й не жить,
Як отаке терпіть!
– Що ж там таке? Яка причина? –
Ховрах допитує куму.
А та йому:
– Напасть мені! Лиха година!
Як кумові свому,
Скажу тобі усе по дружбі:
Оце я, бач, була на службі…
Наставили мене суддею до курей,
Я їх кохала, як дітей;
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю;
Усе було труджусь,

роблю –
Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по сей день не брала я й
Пір’їнки.
А що ж за те кумі твоїй?
З очей прогнали!!. Боже мій!
За що, про що і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який
Бридкий!.
А все се лихо брехні діють.
Як здумаю – печінки тліють!
На мене хтось та набрехав
(Бодай би той добра не знав!),
Що я хабарики лупила…
А щоб я, куме, хліб так їла,
Коли хоч шаг з кого взяла,
Коли хоч раз душею покривила!
Скажи, чи я ж коли така була,
Щоб сії капості робила?
– А що ж, кумасенько моя,-
Ховрах

мовляє так Лисиці,-
Був гріх,- частенько бачив я
У тебе пір’ячко на пиці…

Бува, у службі чоловік
Все стогне, каже: жити важко!
Неначе доживає вік
Або останній руб насправжки.
І віру ймеш йому під час,
Бо знаєш або й чув не раз,
Що жінку він узяв без віна
І сам, сердека, сиротина.
А потім бачиш – той бідняк –
Хто його зна, коли і як –
Землі накупить, хазяйнує;
А далі так собі панує,
Що на!. У суд не йти брехать,
А як утерпіть, не сказать,
Як той Ховрах мовляв Лисиці,
Що видко пір’ячко на пиці?.

1853.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович Лисиця і Ховрах

Categories: Твори з української літератури

Links