Глібов Леонід Іванович “Веселий, ясний був деньочок…”

Веселий, ясний був деньочок.
Пішов я в поле погулять,
Щоб любим дітям на віночок
Волошок в житі назбирать.
Тихенько нива шелестіла,
Вітрець тепленький подихав,
Сіножать квітами пахтіла,
І жайворонок десь співав.
Згадав і я весну, співаю…
Дивлюсь – сидить… зовсім козак:
Чуприна, вуси… не вгадаю…
Чи то мені здається так?
Я довго-довго придивлявся…
Се, може, скарб мені явивсь?
І вже був трошечки злякався,
А потім годі – роздививсь.
“Здоров! – гукаю,- де ти взявся?
Та

ще в зеленому брилі?”
Козак тихенько засміявся:
“Я,- каже,- виріс із землі”.
“Хіба ж пристало козакові
Отут сидіть? – промовив я,-
У темнім лузі, у діброві
Витає славонька твоя”.
“Тут,- каже,- доля посадила,
Щоб всякий зневажав мене,
Вже аж чуприна заболіла:
Хто схоче, той і ускубне”.
“Так що ж,- кажу,- що посадила!
А ти б не слухав та й утік:
Весела воля дасть і крила…
А то надувсь, як той кулик”.
“Де ж тая воля, тії крила? –
Козак промовив сміючись,-
Козацьку волю квочка вбила,
І козаки на сміх здались.
Шаблюк нема – гримить

качалка;
Похід – у гості до куми;
Тепер жіночая кибалка
Страшніш турецької чалми”.
І він замовк, мов зажурився,
Над споришем похнюпив ніс;
Від вітру чуб зашевелився,
І довгий вус його повис.
Прийшлось терпіть лиху годину…
Хто ж він такий, козак чудний,
Що всякий смиче за чуприну,
А він сидить – мовчить дурний?

Все несподівано на світі:
Ти так, а вийде онде як;
Шукав волошечок у полі,
А тут тобі приплівсь козак.
Старовину прийшлось згадати –
І сміх і горе… ох-ох-ох!
То не козак сидів чубатий,
То був кудрявчик наш – Горох.

[1891].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович “Веселий, ясний був деньочок…”

Categories: Твори з української літератури

Links