Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля

Надумавсь Вовк, що жить йому погано:
Не з’їсть, не засне до пуття,
Що вік його минає марно,
Що треба кращого шукать собі життя…
Сидить він раз під дубом та й куняє,
Ніхто його не розважає,-
Аж чує – на вербі,
Між листям десь, Зозуля закувала:
– Ку-ку! Добривечір тобі!
А що се, Вовчику, чи не журба напала?
Чи, може, підтоптавсь?
– Яке там підтоптавсь! – до неї Вовк озвавсь.-
Тобі усе, паньматко, смішки!
А декому ні кришки:
Тут думка неабияка
Морочить козака.
– Скажи ж мені, нехай

і я почую,-
Зозуля каже,- що і як,
Про що міркує неборак?
– Прощайте,- от що!. Помандрую,-
Мовляє Вовк,- покину вас усіх.
– От тобі й на! Чи справді, чи на сміх? –
Зозуля, сміючись, питає.-
Вигадуєш ти, друже мій! –
Розсердивсь Вовк та й каже їй:
– Які там вигадки! Либонь, не знає,
Як кожен біс мене ганяє,-
Хотіли б навіть вбить!
Ні, годі вже мені терпіть
Таку лиху годину…
Попхаюсь, серце, на Вкраїну,-
Хороша, кажуть, сторона:
Життя таке, що на!
Там люди не страшні, шанують, привітають;
Собаки там нікого не займають,-
Живи як хоч, де хоч ходи,
Не сподіваючись

біди.
– А Вовчі норови ти де подінеш? –
Пита Зозуля.- Тут покинеш?
– Бодай тебе, Зозуленько моя! –
Сміється Вовк.- Вигадуєш дурниці…
Хіба ж Вовки – Лисиці,
І я, мов, і не я?.
Був Вовком я і Вовком буду –
Довіку і до суду!
– Ой Вовче, Вовче, не хвались,-
Промовила Зозуля,- стережись!
Ось не мандруй ти здуру,
Бо здіймуть з тебе шкуру.

Не забувайте, земляки:
Є й між людьми такі Вовки,-
Про других – де тобі як виють,
А самі ж лихо діють.

[1864-1872].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович Вовк та Зозуля

Categories: Твори з української літератури

Links