Глібов Леонід Іванович Танці

За тридев’ять земель… забув, признаться, де…
Був собі Лев – король силенний,
Такого не було ніде –
Страшенний, здоровенний;
Якби наткнувсь хто невзначай,
То, певно, вмер би з переляку;
Одним він махом, під случай,
Бувало, вб’є скотину всяку.
Багатий дуже був той край,
Де він королював; чого не забажай,
Всього було доволі:
Вовків в лісах, зайців у полі
І птиці повно у гаях
Такої і такої,
І риби всякої, великої й малої,
В озерах і ставках.
Хороший, тихий край; усі розкошували

/> І добре крали.
У короля служив і Лис;
Він над озерами був старшиною,
Щоб не орудовав ніякий біс
Над королівською водою.
Лукавий Лис – усюди Лис;
Не раз про його, може, чули,-
Дотепний, мудрий, як той біс,
Куди б його не повернули.
З одним рибалкою він дуже подружив,
Хоч перед другими пиндючився спесиво,
Рибалка рибку дбав і у мішках носив,
А старшина товстів і багатів на диво…
Раз ласуни, як водиться у них,
Поснідать добре захотіли;
На сковороду положили
Десятків два карасиків живих;
Сметанкою як слід пообливали
І на жарку їх шкварить прийнялись;
Вони

і в голову собі не покладали,
До чого дожились.
Якраз в той час король там опинився.
– А що,- питає він,- тут діється у вас? –
І на рибалку страшно подивився…-
Се хто такий? Чого прибув до нас?
– Се,- каже Лис,- се мій…
Письмоводитель…
– На біса! – Лев ричить.- Де взявся, відкіля?
– Сусіднього села покорний житель,
Не бачив зроду короля,-
Промовив Лис і зирк на таганочок,
А там карасики шкварчать,
Справляють бідненькі таночок,
Аж хвостиками ляпотять.
– Що ж то таке? – про рибу Лев питає.
Лукавий Лис поважно докладає:
– Великий господар!
Се безголоса твар
Пред королем своїм ликує,
Радіє і танцює…
– Чого ж се на сковороді,–
Допитується Лев,- а не в воді? –
Лис засмутивсь і ледве дише…
– Дозволив я, щоб їм було видніше
Побачить відсіля
Ясновельможнішого короля!
– Нащо ж вогнем печеш?. Брехнею припахає! –
Лис тільки хвостиком виляє…
Лев витріщивсь на старшину
І заричав ще дужче: – Ну?! –
А той круть-верть, неначе у капкані:
Мовчить, язик прилип к гортані;
Рибалка труситься, стоїть як пень,
Не розшолопає – чи ніч, чи день…
– Так от як ви! Мошеники! Поганці! –
Лютує Лев.- Видумуєте танці?
Так я ж вас проучу, коли ніхто не вчив! –
І він обох на землю повалив…
Чи так-то воно ждалось,
А он як склалось!
Карасикам сердешним довелось
На сковородці танцювати,
Зате ж і сим тепер пришилось
У короля під лапами співати.
Так їм і треба, бісовим синам!
Не все ж терпіть і карасям.

Щоб, розбалакавшись, не влізти “в проволочку”,
Я швидше ставлю точку.

[1890].


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Глібов Леонід Іванович Танці

Categories: Твори з української літератури

Links