Глібов Леонід Іванович “Скажу ще загадку таку…”
Скажу ще загадку таку:
У ночвах переплив я річку
І у долинці на піску
Побачив хатку невеличку.
Без вікон хатка, без дверей,-
Як не мудруй, не можна влізти;
Вона ж повнісінька людей,
А ласощів – не переїсти!
Ну як би так мені туди?
Хоч би ж тобі де-небудь щілка…
Я і туди, я і сюди –
Ніяк: ні зверху, ні з причілка.
Дивлюсь – з лози іде Різак;
Його мале й велике знає:
Сокири нашої свояк,
По всіх усюдах він буває.
Побачив, що я там ходжу.
“Чого,- питає,- тут никаєш?” –
“Ох, мій
Нащо питаєш? Либонь, знаєш”.
Він цюк – і хатку розрубав.
“Ну,- каже,- лізь, щоб не кортіло!”
Я так зрадів, аж закричав:
“От молодець! От гарне діло!” –
І зараз всіх порозганяв,
Щоб ласощів не роз’їдали;
Хазяйнувати сам почав,
Аж зуби танцювати стали.
Я через приключку таку
Вподобав дуже хатку тую
І, дякуючи Різаку,
Щолітечка тепер смакую.
От бачте, як старий ласун
Плести вам загадки навчився…
Не хатка то була – Кавун
До мене в гості прикотився.
А хто ж Різак, такий мастак,
Що й хатку розрубать береться?
Не чоловік і не козак –
Ножем він на всім світі зветься.
Я шуткувать давно привик
І рад, як діти веселяться…
Пошли вам, доле, довгий вік,
Не знать журби, а більш сміяться.
[1891].
(1 votes, average: 5.00 out of 5)