Чудовий роман М. Е. Салтыкова-Щедріна
Чудовий роман М. Е. Салтыкова-Щедріна “Добродії Головлевы” коштує в ряді кращих добутків російських письменників, таких, як Гоголь, Гончарів, Тургенєв, що зображували життя дворянствО. У романі з величезною викривальною силою розкриті всі пороки суспільства, породжені в Росії пануванням поміщиків. У своєму суворому вироку кріпосництву Салтиков-Щедрін викрив розбещуючий вплив власності й паразитизму на людський характер, показав неминучість морального й фізичного руйнування паразитичної особистості. Письменник зобразив історію морального
Воно є збірним художнім образом, у якому автор узагальнив всі типові риси побуту, вдач, психології поміщиків напередодні скасування кріпосного права й після її. Читаючи роман, випробовуєш почуття огиди до цих паразитів. Члени сім’ї постійно ворогують між собою, постійно лаються через спадщину. Слова “бельбас, нелюд, мерзотник, негідник, негідник” були звичайними в цьому сімействі. У чому ж справа? Може бути, їхнє життя повне тягот і позбавлень, тому вони так озлобилися? Зовсім ні. Будинок – повна чашО. Орися Петрівна – глава сімейства,
Наприклад, її реакцію на смерть дочки Салтиков-Щедрін показує як почуття невдоволення насамперед тим, що покійниця залишила їй “своїх двох щенят”. Таке відношення Орисі Петрівни до власної дочки й внучок. Не краще вона ставиться й до синів, заохочуючи їх до лицемірства, наушничанью заради “кращого шматка на блюді”. Діти розділялися на “мазунчиків” і “осоружних”. Міняючи мазунчиків і розбещуючи їх таким відношенням, мати заглушала їхнє природне почуття любові до батьків. Фізичне покарання дітей було звичайним явищем у цій сім’ї. І все це робилося заради сімейного благополуччя, тобто для блага цих же дітей, яких Орися Петрівна спотворила своїм вихованням. Зовсім забитий і пішов у себе ” Пашка-Тихоня”, прожив куплений йому матір’ю будинок у Москві й животіє ” Степанко-Бельбас, осоружний син”; “на кислому молоці й попсованій солонині” виховуються сиротки внучки. Такі попередні підсумки поміщицького виховання.
Від глави до глави малює Салтиков-Щедрін картини тиранії, морального каліцтва, що випливають одна за інший смертей членів головлевского сімействО. Замкнений у задушливій і брудній кімнаті, позбавлений навіть одягу і їжі, спився про самітність Степанко-Бельбас. Умер Павло, маєтком якого негайно заволодів Иудушка Головлев. Трагічно зложилося життя спадкоємців Орисі: знівечене дитинство і юність штовхнули їх на шлях розпусти й загибелі. Наприкінці життя перед Орисею Петрівною з’являються підсумки її діяльності, що була підпорядкована безсердечній корисливості й формуванню “нелюдів”. Найстрашніший з них – Порфирій, ще в дитинстві прозваний у сім’ї Иудушкой. Деспотична обстановка в сім’ї привела до того, що Порфиша навчився прикидатися ласкавим синком, підлещувався перед матір’ю, лабузнився, показував, що він – “весь слухняність і відданість”.
Удавана шанобливість як спосіб одержання кращого шматка або запобігання покарання – це спосіб, що, усе більше розвиваючись надалі, зробив Иудушку лицеміром. Риси корисливості розвилися в ньому до межі. Він став власником Головлева, опанував маєтком брата Павла, прибрав до рук всі капітали матері, прирік цю колись грізну й владну господарку головлевской сім’ї на самітність і животіння й сам зробився владарем всіх головлевских багатств. Письменник неодноразово повторює порівняння Иудушки з павуком, що ссе кров своїх жертв. Иудушка – садист, він знаходить у стражданнях інших насолодО. Його моральне збідніння так велике, що без найменшого здригання, прикриваючи ласкавими мовленнями своє щире “я”, Иудушка прирікає на загибель по черзі кожного із трьох своїх синів – Володимира, Петра й дитину Володьку. Иудушка – пустослов. Він “зудил, набридав, тиранив” своїми мовленнями навколишніх. Він може словами, як говорить про нього один селянин, “згноїти людини”.
Але запас його слів визначається запитами павука-поміщика й тому вкрай бідний. По визначенню Салтыкова-Щедріна, Иудушка не просто говорить, а виливає “маси словесного гною”. Свої лиходійства Иудушка робить як самі звичайні справи, “потихонечку так полегонечку”, а що найжахливіше – “за законом”. Так письменник показував захищеність Иудушки-Кровожер законами влади й релігії. Адже він з більшим мистецтвом користувався такими прописними істинами, як шанування сім’ї, релігії й закону. І хоча всі вважають його кровожером, і з повним на те правом, він може заперечити тим, що юридично всі їм дотримується правильно.
Письменник показав в особі Иудушки людини незначного, недоумкуватого, нікчемного. І разом з тим це уособлення незначності тримає в підпорядкуванні й страху навколишніх, доводить їх до загибелі, і відбувається це тому, що незначність Иудушки і йому подібних опирається на кріпосницьку мораль і закон. Своїм добутком письменник-сатирик виніс смертний вирок історично приреченому класу поміщиків-кріпосників.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)