“Бежин Луг” (короткий зміст)
У прекрасний липневий день полював я за тетеревами в Чернском повіті Тульської губернії. Уже вечоріло, коли я вирішив повернутися додому. Я піднявся на пагорб і замість знайомих місць побачив вузьку долину, навпроти стіною піднімався часті осичняки. Я пішов уздовж осичняків, обігнув бугор і опинився в лощині. Вона мала вигляд казана з пологими боками, на дні її стояло кілька більших білих каменів – здавалося, вони сповзлися туди для таємної наради. У долині було так глухо й унило, що серце в мене стиснулося
Я зрозумів, що остаточно заблудився
Я приліг і став спостерігати за хлопчиками. З розмов я зрозумів, що їх кликали Федя, Павлусь, Ильюша, Костячи й Ваня. Старшому з них, Феде, було років 14. Це був стрункий, гарний хлопчик, що, судячи з одягу, належав до багатої сім’ї. У Павлуся була непоказна зовнішність, але погляд розумний і прямої, а в голосі звучала
Я прикинувся сплячої, і хлопчики продовжили розмову. Ильюша став розповідати про те, як довелося йому з компанією хлопців заночувати на паперовій фабриці. Раптом нагорі хтось затупотів, потім став по сходам спускатися, до дверей підійшли. Двері розгорнули, а за нею – нікого. А потім раптом хтось як закашляє. Налякав домовик хлопчиськ
Нове оповідання почало Костячи. Раз тесля Гаврило пішов у ліс по горіхи й заблудився. Стемніло. Присів Гаврило під деревом і задрімав. Прокинувся він тому, що його хтось кличе. Дивиться Гаврило – а на дереві русалка сидить, кличе його до себе й сміється. Гаврило взяв і перехрестився. Русалка сміятися перестала, заплакала жалібно. Гаврило запитав, чому вона плаче. Плаче вона тому, що Гаврило перехрестився – відповіла русалка. Якби він не хрестився – жил би з нею весело, а тепер і він до кінця днів плакати буде. З тих пор Гаврило невеселий ходить
На відстані пролунав протяжливий звук, у лісі відгукнулися тонким реготом. Хлопчиська здригнулися й перехрестилися. Ильюша розповів історію, що приключилася на прорваній греблі, нечистому місці. Давним-давно там був похований потопельник. Один раз послав прикажчик псаря Єрмила на пошту. Вертався він через греблю пізно вночі. Раптом бачить Єрмил: на могилці потопельника біленький баранчик сидить. Вирішив Єрмил забрати його із собою. Баранчик з рук не виривається, тільки в очі пильно дивиться. Моторошно стало Єрмилові, гладить він баранчика й присуджує: “Бяша, бяша!”. А баранчик ощирився, і відповідає йому: “Бяша, бяша!”.
Раптом собаки загавкали й кинулися ладь. Павлусь кинувся за ними. Незабаром він повернувся й сказав, що собаки зачули вовка. Я здивувався хоробрості хлопчика. Ильюша тим часом розповів про те, як на нечистому місці зустріли покійного пана, що шукав траву-розри-траву – вуж дуже могила на нього давила. Наступна Історія була про бабу Уляні, що пішла в батьківську суботу вночі на паперть, щоб довідатися, хто вмре цього року. Дивиться – баба йде; придивилася – а це вона сама, Уляна. Потім Ильюша розповів повір’я про дивну людину Тришке, що прийде під час сонячного затьмарення
Помовчавши небагато, хлопчиська почали обговорювати, чим лісовик відрізняється від водяника. Костячи розповів про хлопчика, якого водяник потяг під воду. Заснули хлопці тільки до світанку. У тому ж році Павло вбився, упавши слошади.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)