Час усе розставляє на місця. Це твердження, незважаючи на банальність, якраз. Люди, свого часу вважалися знаменитими і навіть великими, у пам’яті нащадків йдуть із першого плану, займають певне їм історією місце, інші – незрозумілі, неухвалені і найчастіше оклеветанные сучасниками – геть несподівано приваблюють пильна увага тих, хто через100 чи 200 років, що їх погляди, їхньої роботи знаходять розуміння у майбутньому. Одне з таких людей – А. З. Суворін – журналіст, редактор, видавець, письменник, драматург. Усіх її інтересів і занять
навіть перелічиш. У 2009 року виповниться 175 років після народження його, в 2012-м – 100 років після смерті. Як слушно пише З. Іванов – упорядник збірника спогадів про Суворине “Охоронець Росії”, виданого Воронежі 2001 року, – “спрогнозувати сучасний інтерес до Суворіну було так і складно. Адже у радянські часи, попри директивну статтю У. І. Леніна, ім’я Суворіна не міг викреслити зі контексту російської літератури й культури”. Постать Суворіна в наші дні виявилося дуже сучасної, майже “політично ангажованій”, адже й вона сама, і працівники його газети писали про такі проблемах, що дуже сучасні
зараз, а й досі не вирішені. З іншого боку, Суворін був першим підприємцем у справі видання періодики, і вітчизняний досвід, організація його видавництва можна визначити багато корисних рішень сучасним приватним видавцям. Останніми роками з’являються роботи, присвячені своєї діяльності, але, на жаль, старі оцінки й штампи, сформовані у період Суворіна й у ХХІ столітті не дають досі можливості створити не повну, доти ще далеко, а хоча б об’єктивної картини життя Суворіна, оцінити його внесок у розвиток російської журналістики, видавництва, театру, літератури. Має рацію З. Іванов, стверджуючи, що “комусь не хочеться, щоб сучасний російський читач самостійно познайомився з “дідусем російської журналістики””. Кому цього хочеться, зрозуміло. На жаль, багато США розлучатись із уявленнями, засвоєними за радянських часів, з характеристиками, заснованими на непорушному, на думку, фундаменті марксистсько-ленінської ідеології. Комусь тяжко з цим розлучитися за звичкою, іншим по – переконання. Останніх: “А. З. Суворін – представник російської буржуазної інтелігенції. Ленін вказував, що представництво інтересів усіх прошарків та груп російського буржуазного суспільства здійснюється буржуазної інтелігенцією, яка брала він роль публіцистів, ораторів, політичних вождів завжди і скрізь”. “Буржуазний публіцист і видавець, він був однією з ідеологів російської буржуазии”2 – такий ідеологічно витриманий “штамп” був обов’язковим для будь-який роботи у радянські часи. У цьому звично ніхто не звертав коментарів те що, у цьому визначенні до “буржуазної” віднесена вся інтелігенція, все письменники і публіцисти, незалежно від своїх переконань. Лівий табір за життя Суворіна звинувачував їх у прислужництві самодержавству, в проурядової політиці, за радянських часів що вона що й “ідеологом російської буржуазії”. Занадто багато на одне людини! Заради справедливості слід відзначити, що у деяких випадках подібні “ідеологічно” витримані оцінки грали роль обов’язкової атрибутики, своєрідного прикриття для серйозного наукового аналізу предмета дослідження. Згодом Осип та у статті Р. М. Драгана “Щоденник А. З. Суворіна як історичний джерело”, звідки узята характеристика. Сама стаття – серйозне вивчення винесеної на заголовок проблеми. Точнісінько й визначення автором ролі й значення діяльності А. З. Суворіна: “”Суворинский” етап історії російського… суспільства охоплює майже всі пореформені десятиліття”.
