Урок етики для сучасників і нащадків

Добуток за романом Івана Нечуя-Левицького “Князь Веремій Вишневецкий”

Історія України для Нечуя-Левицького залишалася невичерпним джерелом роздумів і творчих пошуків, воно вважав конче необхідним розвивати національну самосвідомість, був переконаний, що саме художні Твори на тему історичного минулого здатні викликати живу зацікавленість широких шарів українського народу до свого минулого

Однак, зображуючи образи історичних осіб, письменник не схильний до їхньої ідеалізації: авторська думка прагне осмислити співвіднесеність

конкретних учинків героїв з їхнім значенням для інших людей. Ця позиція дуже виразно простежується в історичному романі “Князь Веремій Вишневецкий”. І Нечуй-Левицький, створюючи образ головного героя, серцем і розумом відчував нікчемну сутність існування цієї людини, що, не сприйнявши культурних і духових традицій власного народу, до самої смерті був його катом, безсердечним їм учителем України. На мою думку, саме на почутті відповідальності перед своїми співвітчизниками робить основний наголос письменник

У центрі добутку – історичні події середини XVII сторіччя, коли дотепер могутня Січ Посполитая,

поширюючи соціальний і національно-релігійний гніт на східних окраїнах, насамперед на Україні, служила причиною там рішучого опору народних мас. На тлі цих історичних подій ми бачимо поступове входження онука знаменитого Байди-Вишневецького у великосвітське коло й далі безпосередню його війну з “сиромою” і козацькими повстанцями, що сприймається їм як можливість затвердити себе на поважних ролях у Польській державі

Уже на перших сторінках добутку юний Веремій виникає егоїстичною, честолюбною й корисливою людиною: “Моя гетьманська булава – це землі безмірні, безліч грошей, військо…” Увесь час відчувається його зневага до простого народу, до козацьких законів: ” Україна з гетьманством, з козаками мені не доводиться по душі…” Навіть у виборі майбутньої дружини Гризельди Замойской Вишневецкий керується думкою, наскільки такий шлюб буде сприяти його славі

Але, прагнучи до неподільної влади над людьми, постійно доводячи право на це збагачення деспотією, герой повести не одержав очікуваної слави й не міг стати душевно щедрим або хоча б душевно спокійним: його життя й талант, його величезна енергія були присвячені фальшивій ідеї. Так Нечуй-Левицький підводить нас до розуміння внутрішньої драми Вишневецкого. Для самого Веремія ця Драма полягає в тому, що він став, як мріялося, королем

Я ж убачаю трагедію Вишневецкого в зневазі знаменитих традицій батьків, що зробило з нього людини без моральних принципів, без почуття патріотизму, цинічного й нахабного. Починаєш розуміти, як це страшно, коли така людина має, крім багатства, ще й влада!.. Вся подальша Історія доводила нам це не один раз

Зневага й презирство викликає цей жалюгідній, нікчемній і неспроможний у своїй злості людоненависник, коли затурбувався, довідавшись, що військо Богдана Хмельницького й Максима Кривоноса “взяло перевагу”, народ устав проти своїх гнобителів: “Що ж тепер відбудеться з Польщею, з Україною? Невже пропала Вишневетчина? Невже пропаде й панщина й холопи будуть вільні? Шляхту потоптали в болото, у драговину! І хто потоптав? Мої закатовані вороги, Козаки й мої панщанники – холопи. Яка ганьба!..”.

У цьому монолозі – суть єства Вишневецкого. Мені здається, це саме виразне місце в повісті, тому що в ньому – і самохарактеристика. А ще – дійсно сором. Тільки цей сором, що визрів у моїй душі, – іншої якості. Хоча я й розумію, що історію не переписати, у ній були сторінки низького морального опущення з боку українців, але нащадок оспіваного народом знаменитого Байди й митрополита Петра Могили не мав права дозволити собі зрадницьке життя. Тому він і не має права називатися сином України, тому що нічого, крім презирства й сорому, по собі в пам’яті не залишає. І в цьому – безцінний урок моральності, що дає нам у своєму романі И. С. Нечуй-Левицький


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Урок етики для сучасників і нащадків

Categories: Нові твори

Links