Центральний персонаж комедії Чехова “Вишневий сад”

Образ Фірса старого вірного слуги Гаевих, містить у собі індивідуально-психологічне й історико-символічне значення. Стародавня ліврея й білі рукавички Фірса така ж пам’ять про минуле, як і кімната, що “дотепер називається детскою”, столітній “вельмишановна шафа”, родовий маєток з будинком і вишневим садом. Сам Фірс – у буквальному значенні слова – “ходяча” пам’ять стародавнього садибного побуту й звичаю. Його радість “Бариня приїхала!” – це радість дізнавання минулого: “И пан колись їздив у Париж…”

Він пам’ятає, як і коли треба подавати кава у вітальню, знає, коли барині підкласти подушечку під ноги

Він не забув, яка одяг покладається “на виїзд”, і “наставительно” нарікає Гаеву: “Знову не ті брючки надягли”. Коли вечереет, він не забуває принести панові пальто, строго вимовляючи йому: “Извольте, пан, надягти, а те сиро”. Старіючих Гаїв і Раневская для нього дотепер “панські діти”, про які треба піклуватися, яких треба оберігати. І Ф., як добрий “дух садиби”, як сімейний “домовик”, не перестає це робити й, навіть занедужуючи, тягне цей віз: “Без мене отут хто подасть,

хто розпорядиться? Один на весь будинок”.

До бурмотання Фірса всі звикли, і вже ніхто не намагається в нього вслухатися й розібрати його змісти. У широкій тимчасовій перспективі дії це бурмоче саме минуле, нагадуючи, що воно ще живо, ще триває, ще триває. “Звук струни, що лопнула,” – цей не те “подих”, не те “вздрог історії” (Д. Стрелер) – почули всі, але тільки Фірс бормотнул пророчо: “Перед нещастям те ж було…”

У бурмотанні вмираючого Фірса (“Житт-те пройшла, немов і не жив…”) чується ще “щось, чого зрозуміти не можна…”. Перед від’їздом усе про Фірса тривожилися, турбувалися, згадували, нагадували, четирежди справлялися, чи відправлений він у лікарню, – і забули в наглухо забитому будинку, де до весни нікого не буде. На тлі забутого Ф. іронічно звучать радісні вигуки “Прощай, старе життя!” і “Здраствуй, нове життя!”. Чомусь пригадуються слова Ф. про радості “перед волею”: “И пам’ятаю, всі ради, а чому раді, і самі не знають”.

Минуле – відрізано. Старезний, хворий, але ще живий Фірс – “дух історії”, “патріарх будинку”, “рідний Фірс” – залишений умирати на самоті. Слова “Фірса забули” сталі язиковою метафорою, проникнули в побут, будучи узагальненням чисто росіянці “ненавмисного безладдя”, результати якої сумні, якщо не катастрофічні


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Центральний персонаж комедії Чехова “Вишневий сад”